ГЕНЕЗИС КОГНІТИВНОГО ПРОТИБОРСТВА: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА ТА СУЧАСНІ ПАРАДИГМИ

Анотація

У статті представлено комплексний аналіз генезису та сучасної парадигми когнітивного протиборства як нового стратегічного виміру глобальної безпеки. Автор досліджує трансформацію традиційних методів ведення війни в умовах інформаційного суспільства, де ключовим об’єктом деструктивного впливу стає людська свідомість, підсвідомість та механізми прийняття рішень. Основна увага приділяється переосмисленню війни не як фізичного зіткнення, а як інтелектуальної дуелі, де інформація, маніпулятивні практики та нейротехнології виступають основними інструментами досягнення стратегічної переваги.

Теоретико-історичне підґрунтя дослідження базується на ретроспективному аналізі давньокитайської стратегічної думки, зокрема трактату Сунь-цзи «Мистецтво війни» та збірки «Тридцять шість стратагем». У роботі доведено, що сучасні когнітивні операції є цифровою адаптацією класичних стратегій маніпуляції та обману. Автор проводить паралель між давніми методами дезорієнтації ворога та сучасними ІПСО, демонструючи, як технологічний прогрес – від друкарського верстата до алгоритмів штучного інтелекту – масштабував можливості впливу на масову свідомість.

Особливе місце в статті посідає аналіз сучасних концепцій когнітивної війни в межах НАТО та провідних держав світу. Розглядається концепція «п’ятого виміру» бойових дій (cognitive domain) та інтеграція нейронауки у військову стратегію. Автор детально зупиняється на китайській концепції «інтелектуальної війни» та російських практиках «рефлексивного контролю», що становлять основу «війни шестерень» (war of cogs). У цьому контексті аналізуються ризики використання нейроінтерфейсів, систем розпізнавання емоцій та маніпуляцій великими даними для підриву волі супротивника до опору.

Доведено, що для української національної безпеки когнітивна стійкість є екзистенційним питанням, оскільки агресор спрямовує зусилля на руйнування національної ідентичності, історичної пам’яті та соціальної єдності. Стаття акцентує на тому, що в сучасному світі контроль над «ментальним ландшафтом» нації є не менш важливим за контроль над фізичною територією.

Зроблено висновок, що когнітивне протиборство XXI століття – це не просто тактичний інструмент, а нова вісь стратегічної конкуренції. Перемога в таких конфліктах залежить від здатності держави та суспільства виявляти приховані впливи, зберігати критичне мислення та захищати власний когнітивний простір від тотальної алгоритмізованої маніпуляції.