РОЛЬ УЧИТЕЛЯ В РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ ТА ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА

Анотація

У статті висвітлено роль учителя як ключової фігури у формуванні комунікативної компетентності молодших школярів в умовах трансформації сучасної початкової освіти. Наголошено, що комунікативна компетентність є важливою передумовою успішного навчання, соціалізації та особистісного розвитку здобувачів освіти, оскільки поєднує мовленнєві, соціальні й емоційно-регулятивні вміння, необхідні для ефективної взаємодії на різних рівнях спілкування. Акцентовано на тому, що позиція вчителя є провідним чинником розвитку комунікативності: педагог формує стиль мовленнєвої взаємодії в класі, забезпечує психологічну безпеку та підтримку, моделює ситуації діалогу й стимулює ініціативність учнів у висловлюванні власних думок. Продемонстровано, що ефективне формування комунікативної компетентності можливе лише за умови системного використання сучасних педагогічних стратегій, зокрема інтерактивного навчання, діалогово-комунікативних технологій, сюжетно-рольових та мовленнєвих ігор, сторітелінгу, проєктної та кооперативної діяльності, які спрямовані на створення середовища активної мовленнєвої практики. Підкреслено, що такі стратегії забезпечують розгортання автентичних ситуацій спілкування, у яких дитина вчиться аргументувати позицію, висловлювати емоції й думки, домовлятися, планувати спільні дії та відповідати за результати групової роботи. Особливу увагу приділено педагогіці партнерства як концептуальній основі організації комунікації в початковій школі, що ґрунтується на взаємоповазі, довірі, прийнятті, добровільності та рівності учасників освітнього процесу. Обґрунтовано, що партнерська позиція вчителя сприяє розвитку в учнів упевненості у власному мовленні, ініціативності, уміння слухати й чути співрозмовника, вести конструктивні переговори, налагоджувати взаємодію та долати комунікативні бар’єри. Доведено, що розвиток комунікативної компетентності школярів потребує постійного впровадження різноманітних і системних практик, заснованих на діалозі, співпраці та співтворчості, що дає змогу поступово формувати внутрішню потребу у спілкуванні, а не лише репродуктивні мовленнєві дії. Отримані результати становлять підґрунтя для подальших досліджень, спрямованих на вдосконалення педагогічних технологій, удосконалення інструментів діагностики комунікативної компетентності та методичного забезпечення розвитку комунікації в учнів молодшого шкільного віку.