НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В ПОЛЬСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ В ГАЛУЗІ ПРАВОСУДДЯ 1921–1925 рр.

Анотація

У статті досліджується державна політика Другої Речі Посполитої щодо національних меншин у 1918–1926 рр., її концептуальні засади та практичні прояви в умовах становлення парламентської демократії. Визначено, що на спрямованість етнополітичного курсу впливали не лише чисельність та роль етнічних груп у суспільному й економічному житті, але й політичні доктрини провідних партій – націонал-демократів на чолі з Р. Дмовським та Я. Поплавським і табору Ю. Пілсудського. З’ясовано, що ендеківська концепція «інкорпорації» передбачала асиміляцію українців і білорусів та обмеження політичних і економічних позицій німецької меншини, тоді як пілсудчики висували програму «федерації» з наданням культурної та політичної автономії. Попри задекларовані демократичні засади стратегічним напрямом держави залишалася полонізація непольського населення, що часто поєднувалася з нехтуванням конституційними приписами.

На прикладі Східної Галичини показано суперечність між задекларованими демократичними принципами та реальною практикою державної влади. Ці заходи викликали протести, сприяли радикалізації руху та зростанню антидержавних організацій, зокрема УВО. Поряд із цим простежено диференційований підхід польської влади: від часткових поступок німцям у Сілезії до системних обмежень українців та білорусів на східних землях.

Мета даної статті – висвітлення законодавчого регулювання національного питання Другої Речі Посполитої в галузі правосуддя у 1921–1925 рр. Наукова новизна полягає в тому, що вперше висвітлюється національне питання в польському законодавстві у галузі правосуддя у 1921–1925 рр. Розкриваються особливості нормативно-правового забезпечення прав, а також інтересів національних меншин у судових провадженнях Другої Речі Посполитої у 1921–1925 рр. Складено перелік польських законодавчих актів, що визначали правовий статус національних меншин у галузі правосуддя обраного періоду. Основні результати дослідження представляють те, що Державна політика Другої Речі Посполитої щодо національних меншин у міжвоєнний період була суперечливою та непослідовною, зумовленою як історичними амбіціями польських еліт, так і впливом ідеологічних програм провідних політичних сил – націонал-демократів і пілсудчиків. Хоча у сфері судочинства конституційні положення забезпечували принцип незалежності суддів, верховенства права та захисту прав громадян, ці засади не були повною мірою реалізовані для представників непольських етносів. Системна дискримінація суддів-українців, «чистки» судового корпусу та ігнорування правових гарантій свідчили про домінування національно-політичних інтересів над демократичними цінностями.