ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ХУДОЖНИКІВ УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДУ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА СУЧАСНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ

Анотація

Анотація. В статті досліджується проблема формування методологічного підґрунтя сучасної української мистецької педагогіки, концептуальною основою якого мають виступати напрацювання українського авангардизму початку ХХ століття, оскільки саме в той період мистецька освіта знайшла своє національне вираження. Як і в період авангарду, вітчизняна педагогіка мистецтва наразі перебуває в процесі становлення і має знаходити шляхи для піднесення авторитету питомо українського в мистецтві, не формального, а сутнісного. Вивчення діяльності художників українського авангардизму та інших стильових течій першої половини ХХ ст., їх «реукраїнізація» та осмислення художньо-педагогічної теорії і практики повинні скласти основу для перебудови підходів у мистецькій педагогіці. Метою статті є вивчення мистецько-педагогічних поглядів, підходів художників українського модерну та авангарду, які послугували розквіту мистецької освіти і практики, та обґрунтування ідей, які можуть реалізуватися як методологічні основи сучасної національної мистецької педагогіки. На основі аналізу мистецтвознавчої, історичної, педагогічної літератури виявлено провідні ідеї українських художників-педагогів, які у своїй діяльності свідомо спиралися на українські культурні традиції, та, водночас, пропагували ідеї розвитку мистецтва суголосно із світовим культурним поступом. З огляду на завдання мистецької освіти конкретизовано принципи мистецької педагогіки на основі недовготривалого, але цінного досвіду українського самостійництва в цій галузі на початку ХХ ст. Українське модерністське та авангардистське мистецтво, будучи вагомою частиною світового культурного процесу, дало поштовх для розвитку сучасних течій і концепцій, сприяло звільненню та цінуванню особистого характеру творчості, уможливило звернення до народного коріння як джерела натхнення. Сформульовано принципи мистецької педагогіки з урахуванням набутків діячів закладів мистецької освіти початку ХХ ст.: поєднання загальнохудожньої (технічної) підготовки зі свободою вибору напряму творчого розвитку як педагога, так і студента; мультиінструменталізм майбутнього педагога-художника; стильовий плюралізм в освіті; пошук і дослідження в освітньому процесі на ґрунті найкращих набутків національної та світової культури.