ГУМАНІТАРНІ СТУДІЇ : ІСТОРІЯ ТА ПЕДАГОГІКА

ГЕНЕЗИС КОГНІТИВНОГО ПРОТИБОРСТВА: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА ТА СУЧАСНІ ПАРАДИГМИ

Тетяна БЕВЗ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті представлено комплексний аналіз генезису та сучасної парадигми когнітивного протиборства як нового стратегічного виміру глобальної безпеки. Автор досліджує трансформацію традиційних методів ведення війни в умовах інформаційного суспільства, де ключовим об’єктом деструктивного впливу стає людська свідомість, підсвідомість та механізми прийняття рішень. Основна увага приділяється переосмисленню війни не як фізичного зіткнення, а як інтелектуальної дуелі, де інформація, маніпулятивні практики та нейротехнології виступають основними інструментами досягнення стратегічної переваги.

Теоретико-історичне підґрунтя дослідження базується на ретроспективному аналізі давньокитайської стратегічної думки, зокрема трактату Сунь-цзи «Мистецтво війни» та збірки «Тридцять шість стратагем». У роботі доведено, що сучасні когнітивні операції є цифровою адаптацією класичних стратегій маніпуляції та обману. Автор проводить паралель між давніми методами дезорієнтації ворога та сучасними ІПСО, демонструючи, як технологічний прогрес – від друкарського верстата до алгоритмів штучного інтелекту – масштабував можливості впливу на масову свідомість.

Особливе місце в статті посідає аналіз сучасних концепцій когнітивної війни в межах НАТО та провідних держав світу. Розглядається концепція «п’ятого виміру» бойових дій (cognitive domain) та інтеграція нейронауки у військову стратегію. Автор детально зупиняється на китайській концепції «інтелектуальної війни» та російських практиках «рефлексивного контролю», що становлять основу «війни шестерень» (war of cogs). У цьому контексті аналізуються ризики використання нейроінтерфейсів, систем розпізнавання емоцій та маніпуляцій великими даними для підриву волі супротивника до опору.

Доведено, що для української національної безпеки когнітивна стійкість є екзистенційним питанням, оскільки агресор спрямовує зусилля на руйнування національної ідентичності, історичної пам’яті та соціальної єдності. Стаття акцентує на тому, що в сучасному світі контроль над «ментальним ландшафтом» нації є не менш важливим за контроль над фізичною територією.

Зроблено висновок, що когнітивне протиборство XXI століття – це не просто тактичний інструмент, а нова вісь стратегічної конкуренції. Перемога в таких конфліктах залежить від здатності держави та суспільства виявляти приховані впливи, зберігати критичне мислення та захищати власний когнітивний простір від тотальної алгоритмізованої маніпуляції.

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА США: ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ

Сергій ВАЛЬЧУК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Українська діаспора у США є однією з найбільших та найорганізованіших етнічних спільнот, яка відіграє важливу роль у збереженні національної ідентичності та популяризації української культури за кордоном. Впродовж понад століття вона сприяла розвитку української освіти, мистецтва, літератури, релігійного та громадського життя, водночас адаптуючись до нових соціально-економічних умов американського суспільства. Головним викликом для українців у США залишається питання збереження власної культурної самобутності в умовах глобалізації та інтеграції у багатонаціональне середовище.

У статті досліджуються історичні передумови формування української громади в США, її структурні особливості та механізми підтримки національних традицій. Значну увагу приділено діяльності українських громадських, релігійних та культурних організацій, які відіграють ключову роль у збереженні української мови, традиційних свят, звичаїв та мистецтва. Особливо наголошується на ролі українських освітніх установ, суботніх шкіл, а також культурних центрів, які забезпечують передачу національної спадщини новим поколінням.

Важливе місце у дослідженні займає аналіз викликів, які постали перед українською діаспорою внаслідок російсько-української війни, зокрема активізація громадських ініціатив, спрямованих на підтримку України, організація благодійних акцій, інформаційних кампаній та культурних заходів, що сприяють збереженню історичної пам’яті та національної свідомості. Розглядаються сучасні форми культурного волонтерства та вплив цифрових технологій на поширення українських традицій у США.

Окрему увагу приділено сучасним викликам, які виникають у процесі інтеграції нової хвилі українських мігрантів до сучасної діаспори, що вимагає адаптації культурної політики та розробки нових механізмів взаємодії між українськими спільнотами в різних регіонах США. У дослідженніі акцентується, що збереження національної ідентичності українців у США значною мірою залежить від ефективної комунікації між різними поколіннями діаспори, підтримки громадських ініціатив та співпраці з Україною. Перспективи подальших досліджень включають аналіз змін у структурі української громади, вплив нової хвилі еміграції на діаспорні процеси та роль соціальних мереж у збереженні культурних традицій українців за кордоном.

МІЖНАРОДНИЙ ВИМІР ВТРАТ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Ігор ДАЦКІВ , Ірина НЕДОШИТКО — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена комплексному аналізу міжнародного виміру втрат культурної спадщини України в період Другої світової війни. Автори розглядають масштаби, характер та наслідки знищення й вивезення культурних цінностей, архівів, пам’яток архітектури, музейних колекцій, рукописних фондів і творів мистецтва, що становили невід’ємну частину національної та європейської культурної спадщини. У дослідженні окреслено основні напрями грабіжницької політики нацистської Німеччини та радянських окупаційних структур, які спричинили значну втрату матеріальних і нематеріальних цінностей українського народу.

Особливу увагу приділено міжнародним аспектам проблеми – участі України у післявоєнних процесах реституції, діяльності міждержавних комісій з повернення культурних цінностей, а також внеску українських науковців та дипломатів у збереження та відновлення культурної спадщини. На основі архівних джерел, міжнародних правових актів і сучасних досліджень простежено, як формувалися міжнародно-правові механізми захисту культурних цінностей під час і після війни (зокрема Гаазька конвенція 1954 р. та її протоколи). Проаналізовано місце України в цих процесах у контексті її обмеженого представництва у світових інституціях того часу та сучасних зусиль із документування втрат і повернення втрачених пам’яток.

У статті також розкривається значення теми для сучасного історико-культурного дискурсу: наголошено, що проблема воєнних втрат української культурної спадщини має не лише історичний, а й актуальний політико-правовий вимір у світлі сучасних викликів, пов’язаних із новими збройними конфліктами. Розглянуто питання міжнародної солідарності у сфері захисту культурних цінностей і потенціал культурної дипломатії як інструменту історичної справедливості.

Отримані результати сприяють глибшому розумінню процесів втрати, збереження та відновлення культурних надбань у глобальному контексті та визначають місце України у світовій системі охорони культурної спадщини.

УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ): ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ

Дмитро КВАСОВСЬКИЙ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Статтю присвячено комплексному аналізу становлення та еволюції української історіографії українсько-турецьких відносин у хронологічних межах від кінця ХІХ століття до початку ХХІ століття. Актуальність теми зумовлена необхідністю теоретичного переосмислення історичної взаємодії двох держав у контексті сучасних геополітичних трансформацій та формування нових стратегічних векторів співпраці в Чорноморському регіоні. Метою дослідження є системна реконструкція наукового дискурсу та виявлення основних тематичних домінант і концептуальних підходів, що сформувалися у вітчизняній історіографії.

Методологічну основу роботи становлять фундаментальні принципи історизму, наукової об’єктивності та системності. У процесі дослідження застосовано проблемно-хронологічний підхід, що дало змогу простежити динаміку наукових інтересів у різні історичні епохи, а також порівняльно-історичний аналіз для зіставлення візій і концепцій, характерних для окремих етапів розвитку історіографії. Використання методів аналізу та синтезу сприяло інтеграції розрізнених наукових досліджень у цілісну картину формування знань про українсько-турецькі відносини.

У статті детально розглянуто генезис дослідницької думки, починаючи від класичних праць доби національного відродження, де закладалися підвалини розуміння місця України в чорноморському просторі. Окрему увагу приділено періоду активізації сходознавчих студій у першій половині ХХ століття, коли відбувалася інституціоналізація цього наукового напрямку, створювалися перші професійні асоціації та спеціалізовані періодичні видання. Простежено, як змінювалися пріоритети науковців: від вивчення військово-політичних конфліктів і козацько-османських протистоянь до глибокого аналізу дипломатичних, торговельно-економічних і соціокультурних зв’язків.

Значне місце у дослідженні посідає етап відновлення державної незалежності України, що став потужним імпульсом для звільнення наукової думки від ідеологічних обмежень попереднього часу. Висвітлено процес відродження національної школи тюркології, розширення джерельної бази за рахунок залучення іноземних архівів і застосування нових методологічних підходів. Зроблено висновок про посилення міждисциплінарного характеру сучасних досліджень, де історія тісно переплітається з політологією, міжнародними відносинами та культурологією. Наприкінці роботи окреслено проблемні аспекти та найбільш перспективні напрями подальшого опрацювання відповідної тематики, що поглиблюють розуміння спільної історичної спадщини.

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В УГОРЩИНІ : ІНСТИТУЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ТА КУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПЕРІОД 1991-2022 РР.

Олександр КОЛЕСНИК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячується комплексному питанню становлення, розвитку та трансформації української громади в Угорщині з початку здобуття незалежності Україною в 1991 році до передодня повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року. У роботі розглянуто, динаміку розвитку української громади, що налічувала декілька сотень людей в 1991 році до майже десяти тисяч напередодні 2022 року. У цьому контексті висвітлено становлення українських організацій, об’єднань, товариств, асоціацій. Особливу увагу приділень діяльності Товариству української культури в Угорщині, Державному самоврядуванню української національності та результатам їхньої діяльності в Угорщині як фундаментальним суб’єктам української громади в Угорщині. Значну увагу присвячено постаті Ярослави Хортяні як ключовій персоні у створенні, функціонуванні та систематизації українських організацій. У статті висвітлено значення релігії, обрядовості, традиції, мови, національної айдентики й її атрибутів у системі збереження та зміцнення української общини в Угорщині. У статті детально розглянуто різні елементи діяльності української громади, від невеличких закритих святкувань до лобіювання інтересів української меншини представниками українців у Парламенті Угорщини. Окрему увагу приділено відкриттям меморіальних об’єктів українською громадою на території Угорщини як одного з яскравих і ефективних прикладів діяльності громади та зразку демонстрації української присутності. У статті окреслено зміну парадигми діяльності української громади в Угорщині під час подій Революції Гідності 2013 – 2014 років та початку Російсько-української війни з 2014 року. У роботі висвітлено акції та дійства які демонстрували єдність та дружність між українцями й угорцями й культурами обох держав. У статті зазначено головні осередки української громади в різних частинах Угорщини у контексті цілісної української общини в країні.

КАТЕХИЗИС В ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ ВІД ВИНИКНЕННЯ ДО ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Михайло ЮРІЙ, Назарій ХРИСТАН — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті йдеться про особливості становлення катехизу, який є путівником, що містив основні положення християнського віровчення, викладені в доступній формі, часто у вигляді питань і відповідей, щоб спонукати новопочаткових християн перед хрещенням або для загальної освіти вірян. Зазначається, що катехизиси відрізняються від символів (сповідань) віри першочергово тим, що є усною формою настанови, тоді як символ – це писемна форма віросповідання. У ранньохристиянську епоху основним приводом для надання основ християнського віровчення була підготовка дорослих до прийняття хрещення. Тим, хто готувався прийняти хрещення і долучитися до Св. Дарів у таїнстві євхаристії необхідно було отримати уявлення про сенс цих таїнств. Окрім того, передбачалося ознайомлення з Апостольським чи іншим символом віри як найважливішим викладенням основ християнського віровчення, Молитвою Господньою («Отче наш») як вираженням суті християнської духовності і з десятьма заповідями як основною моральною настановою для християн. Вказано на конфесійну відмінність катехизису. Катехизис католицької церкви відрізняється тим, що він не написаний у форматі питань і відповідей. Замість цього католицький катехизис – це короткий виклад офіційних учень Римо-католицької церкви, включаючи віровчення, таїнства, заповіді і молитви. Щодо православного катехизису, то він є настановою в православній християнській вірі, яка дається християнину в його відданості Богу і спасінні душі. Зазначається, що процес катехизації ніколи не був допоміжним явищем у наверненні до віри: він завжди залишався основним завданням Церкви, спрямованим на відданість Богу особистості та становлення християнської ідентичності.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЄКТУВАННІ ОСВІТНЬОГО КОНТЕНТУ

Вадим АДАХ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто проблему підготовки майбутніх учителів інформатики до використання цифрових освітніх технологій у процесі проєктування освітнього контенту в умовах цифрової трансформації суспільства. Інформатизація різних сфер життєдіяльності та стрімкий розвиток мережевих технологій істотно вплинули на систему освіти, змінюючи форми комунікації, способи передачі знань і характер взаємодії учасників освітнього процесу. Сучасні здобувачі середньої освіти активно використовують цифровий контент, що зумовлює необхідність оновлення підходів до організації навчання та професійної підготовки педагогів. Це трансформує роль учителя від транслятора знань до проєктувальника освітнього середовища та цифрового контенту, що спричинило суперечність між високим рівнем розвитку цифрових технологій і недостатньою готовністю майбутніх учителів до їхнього педагогічно доцільного застосування. Проаналізовано сучасні наукові підходи до впровадження інноваційних технологій у навчальний процес, а також виявлено недостатню увагу до практичної складової підготовки майбутніх фахівців.

Встановлено, що ефективне використання цифрових освітніх технологій у навчанні інформатики сприяє підвищенню якості освіти, забезпечує інтерактивність, доступність навчальних матеріалів, організацію спільної діяльності та зворотного зв’язку. Виокремлено ключові компетентності майбутніх учителів інформатики, серед яких: педагогічні, технічні, комунікативні, а також креативне і критичне мислення.

Окреслено основні особливості використання цифрових освітніх технологій у підготовці майбутніх учителів інформатики (міждисциплінарність, творча спрямованість, урахування технічних умов, орієнтація на практичну діяльність, розвиток командної взаємодії та використання різноманітних цифрових середовищ). Визначено структурні компоненти підготовки майбутніх учителів інформатики до використання цифрових освітніх технологій у процесі проєктування освітнього контенту (засади цифрової освіти, формування технічних навичок, розроблення цифрових освітніх ресурсів, їх інтеграція в освітній процес, а також безперервний професійний розвиток).

ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ОСВІТИ

Мар’яна БІЛАК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті висвітлено актуальність модернізації професійної підготовки майбутніх учителів іноземної мови в умовах цифровізації освіти та зростання вимог до використання цифрових технологій у педагогічній діяльності. Здійснено аналіз наукових досліджень і публікацій, присвячених трансформації іншомовної педагогічної освіти під впливом інформаційно-цифрових змін, розвитку цифрових освітніх середовищ та оновлення ролі вчителя у сучасному освітньому процесі. Визначено значення цифрових технологій як ключового інструменту організації навчання іноземних мов, що забезпечує ефективну міжкультурну комунікацію у віртуальному та реальному освітньому просторі. Визначено ключові діяльнісні складники методичної готовності майбутніх учителів іноземних мов до використання цифрових технологій у професійній діяльності. Підсумовано, що у широку розумінні йдеться про вміння працювати з цифровою інформацією з використанням комп'ютера та засобів зв'язку, вміння вчителя організувати діяльність учасників освітнього процесу на основі ресурсів та сервісів інформаційного освітнього середовища та цифрового комунікаційного обладнання. Це означає володіння прийомами підготовки дидактичних та робочих матеріалів, знання особливого набору цифрових інструментів та сервісів: верифікованого цифрового освітнього контенту та освітніх сервісів. Розкрито роль цифровізації у трансформації змісту та методів навчання іноземних мов, зокрема через використання цифрових ресурсів, платформ, телекомунікаційних засобів, мультимедійних технологій і сучасних онлайн-інструментів. Визначено цивілізаційні передумови модернізації професійної підготовки майбутніх учителів іноземної мови, серед яких: цифровізацію освіти як глобальну тенденцію розвитку сучасного суспільства; інформатизацію та технологізацію освітнього процесу; глобалізацію та розширення міжнародної комунікації і міжкультурної взаємодії; розвиток цифрових освітніх платформ, ресурсів і електронних середовищ навчання; оновлення ролі вчителя іноземної мови як організатора цифрово-орієнтованого освітнього середовища; підвищення вимог до формування ІКТ-компетентності та методичної готовності педагогів; активне впровадження мультимедійних технологій, штучного інтелекту, засобів віртуальної та дистанційної взаємодії в освітній процес; необхідність забезпечення доступу до автентичного іншомовного матеріалу через цифрові ресурси та телекомунікаційні технології. Узагальнено, що ефективна підготовка майбутніх учителів іноземної мови в умовах цифровізації потребує системного оновлення змісту освіти та орієнтації на формування готовності до використання цифрових технологій у професійній діяльності.

ЦИФРОВІ ПІДХОДИ ДО БЕЗПЕКОВОЇ ОСВІТИ У ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СТАЛОГО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Ірина БІЛОУС — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розкрито значення цифрових підходів до безпекової освіти у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи в контексті сталого регіонального розвитку. Актуальність дослідження зумовлена тим, що сучасна безпекова освіта вже не може обмежуватися засвоєнням окремих правил поведінки, інструкцій чи алгоритмів реагування. Вона охоплює фізичний, психологічний, соціальний, інформаційний і цифровий виміри безпечного освітнього середовища та потребує підготовки педагога до дій в умовах ризику, невизначеності й кризових ситуацій. Метою статті є обґрунтування ролі цифрових технологій у формуванні готовності майбутніх учителів початкової школи до організації безпекової освіти та визначення педагогічно доцільних підходів до їх використання у професійній підготовці. У процесі дослідження проаналізовано сучасні наукові підходи до цифровізації освіти, інноваційних технологій навчання, цифрової компетентності педагогів, безпечного освітнього середовища та сталого регіонального розвитку. Показано, що вчитель початкової школи має бути готовим не лише передавати учням знання про безпечну поведінку, а й проєктувати безпечне освітнє середовище, розпізнавати потенційні ризики, організовувати превентивну роботу, діяти у кризових ситуаціях, підтримувати дітей у стані стресу та відповідально використовувати цифрові інструменти. Визначено основні цифрові підходи до безпекової підготовки майбутніх педагогів, зокрема сценарно-орієнтовані цифрові симуляції, гейміфіковані завдання, навчальну аналітику, цифрові платформи, мультимедійні ресурси та інструменти штучного інтелекту. Наголошено, що ефективність цифровізації безпекової освіти залежить не від кількості застосованих технологій, а від якості педагогічного дизайну, етичності, доступності, вікової чутливості та зв’язку навчальних завдань із реальними професійними ситуаціями початкової школи. Узагальнено модель цифрової безпекової підготовки майбутнього вчителя, що містить нормативно-концептуальний, процедурно-сценарний, аналітико-рефлексивний і регіонально-практичний рівні. Зроблено висновок, що така підготовка є важливим ресурсом сталого розвитку регіону, оскільки сприяє формуванню людського капіталу, культури превенції, стійкості громад і готовності освітніх систем до дії в умовах сучасних викликів.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Віталія ГАРАПКО , Наталія ТЕЛИЧКО , Вікторія ВАСИЛЬЧУК, Мар’яна ГАРАПКО — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено комплексний вплив цифрової трансформації на професійну підготовку майбутніх учителів іноземних мов у контексті формування їхньої міжкультурної комунікації та методичної компетентності. Актуальність роботи зумовлена станом «пермакризи» в Україні, спричиненим воєнною агресією, що призвело до тотальної цифровізації освіти. Проте інтенсивне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій породило «цифровий парадокс»: замість очікуваного полегшення праці, педагоги зіткнулися з когнітивним перевантаженням, розмиванням кордонів між роботою та відновленням («ефект вічного кампусу») та зростанням рівня професійного вигорання. Встановлено, що 42,9 % українських вчителів відчувають гостру потребу в опануванні навичок профілактики вигорання в умовах війни. Метою статті є теоретичне обґрунтування та практична перевірка ефективності інтегрованого фреймворку «Цифровий щит», спрямованого на захист когнітивних ресурсів та розвиток методичної автономії студентів-філологів. Методологія дослідження базується на системно-структурному підході до моделювання освітнього середовища. Емпіричною базою послужили результати загальнонаціонального моніторингу готовності 42 708 вчителів, проведеного Інститутом цифровізації освіти НАПН України, а також практичний досвід впровадження інноваційних методик на базі Ужгородського національного університету (УжНУ) та Мукачівського державного університету (МДУ) протягом 2022–2024 років. Основні результати дослідження демонструють, що ключовим інструментом «Цифрового щита» є асинхронне мікронавчання, яке повертає студенту агентність — контроль над власним темпом засвоєння матеріалу. Експериментальна апробація моделі «перевернутого класу» (flipped classroom) на базі МДУ показала, що 90 % студентів відзначають зростання впевненості у використанні іноземної мови та підвищення рівня методичної автономії на 20 %. Використання імерсивних VR-застосунків (зокрема «Noun Town») та гейміфікованих платформ (гра «Busines») забезпечило автентичне занурення в іншомовне середовище, що є критичним в умовах обмеженої фізичної мобільності. Особливу увагу приділено впровадженню стратегій «Leadership 4.0» та соціальних протоколів цифрової гігієни. Доведено, що правило «трьох обмінів» (перехід від тексту до голосу/відео) дозволяє на 40 % знизити рівень «текстової ворожості» у цифрових комунікаціях, а правило «7-на-7» забезпечує необхідний досвід відсторонення для відновлення енергії. Аналіз статистичних даних зафіксував вибухове зростання використання екосистеми Google Workspace серед освітян — з 15,1 % до 53,1 %, що створює технологічний фундамент для масштабування запропонованої моделі. Практична цінність роботи полягає у розробці конкретних механізмів трансформації технологій із джерела стресу на «щит», що захищає психологічне здоров’я майбутнього вчителя та сприяє етичній міжкультурній взаємодії.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

Михайло ДЕМЯНЧУК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто проблему формування професійної компетентності майбутніх лікарів в умовах інформатизації вищої медичної освіти. Здійснено аналіз сучасних наукових підходів до професійної підготовки медичних фахівців у цифровому освітньому середовищі. Визначено значення інформатизації як ключового чинника підвищення якості медичної освіти та розвитку цифрових компетентностей майбутніх лікарів. Охарактеризовано роль цифрових технологій у трансформації змісту, форм і методів навчання у закладах вищої медичної освіти.

Розкрито значення симуляційного навчання як ефективного засобу формування професійних умінь і навичок. Підкреслено, що використання цифрових симуляторів, віртуальних платформ і сучасних освітніх технологій забезпечує безпечні умови навчання та можливість багаторазового відпрацювання практичних дій. Визначено роль цифрових освітніх ресурсів, систем управління навчанням та технологій штучного інтелекту у персоналізації освітнього процесу.

Окреслено основні особливості сучасного симуляційного навчання, зокрема поетапність, модульність, результатоорієнтованість та мультидисциплінарність. Встановлено, що інформатизація освіти сприяє формуванню клінічного мислення, розвитку комунікативних навичок і здатності до прийняття рішень. Узагальнено, що інтеграція цифрових технологій у підготовку майбутніх лікарів підвищує якість освітнього процесу та рівень професійної компетентності випускників.

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ОХОРОНИ ПРАЦІ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

Антоніна ДЕМ’ЯНЮК, Віктор КАВЕЦЬКИЙ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено інноваційні підходи до забезпечення безпеки життєдіяльності та охорони праці в закладах освіти в умовах ускладнення техногенних, пожежних, санітарно-гігієнічних, психологічних, інформаційних, воєнних і соціальних ризиків. Обґрунтовано, що сучасна система безпеки освітнього середовища не може обмежуватися формальним проведенням інструктажів, веденням документації чи реагуванням на вже виявлені порушення, а повинна ґрунтуватися на проактивній, превентивній та ризик-орієнтованій моделі управління. Проаналізовано нормативно-правові засади організації роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності в освітній сфері, зокрема положення законодавства України про освіту, охорону праці, цивільний захист, раннє попередження та евакуацію учасників освітнього процесу. Установлено, що особливої актуальності зазначена проблематика набуває в умовах воєнного і повоєнного часу, коли безпека закладу освіти має поєднувати захист життя і здоров’я, готовність до надзвичайних ситуацій, психологічну підтримку та забезпечення неперервності освітнього процесу.

Узагальнено наукові підходи українських і зарубіжних дослідників до розуміння безпеки життєдіяльності та охорони праці як комплексної системи знань, організаційних заходів, управлінських рішень і практичних дій. Визначено основні інноваційні напрями підвищення рівня безпеки в закладах освіти: ризик-орієнтоване управління, цифровізація безпекових процесів, застосування активних методів навчання, інтеграція безпеки в освітній процес, розвиток здоров’язбережувального середовища, удосконалення системи цивільного захисту та міжсекторальна взаємодія. Наголошено, що ефективність цих підходів залежить не лише від наявності нормативної бази, а й від практичної готовності педагогічних працівників, здобувачів освіти та адміністрації до дій у кризових ситуаціях.

Доведено, що цифрові інструменти, внутрішні безпекові протоколи, тренінги, моделювання небезпечних ситуацій, візуальна комунікація та психологічна підтримка можуть підвищити реальну спроможність закладу освіти запобігати ризикам і своєчасно реагувати на загрози. Зроблено висновок, що інноваційні підходи до безпеки життєдіяльності та охорони праці мають ґрунтуватися на принципах превентивності, системності, практичної спрямованості, цифрової підтримки та культури спільної відповідальності.

АНАЛІЗ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ МЕТОДІВ І ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ТА ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ З УРАХУВАННЯМ РІЗНИХ НОЗОЛОГІЙ

Наталія ДУБ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто актуальні проблеми інклюзивної освіти в сучасному освітньому середовищі, зокрема для здобувачів освіти з інвалідністю чи особливими освітніми потребами та обмеженими можливостями здоров’я.

Визначено ключові виклики інтеграції таких здобувачів в освітній процес: наявність стереотипів щодо інвалідності, недостатність підготовки педагогічних кадрів, матеріально-технічні бар’єри та труднощі соціальної адаптації.

Проаналізовано сучасні найпоширеніші стратегії навчання здобувачів освіти з інвалідністю чи обмеженими можливостями здоров’я: візуальний супровід навчання; урахування типу сприйняття інформації; індивідуальні програми навчання; використання цифрових технологій; групова робота та співпраця.

Розглянуто специфіку організації освітнього процесу для двох нозологічних груп: здобувачів освіти із порушеннями слуху та зору. Охарактеризовано найпоширеніші спеціалізовані методи і засоби навчання для здобувачів освіти із порушенням слуху (візуальний супровід – жестова мова або міміка, читання з опорою на візуальні матеріали, застосування оптичних допоміжних засобів – збільшувального скла або телекомунікаторів); додаткові засоби спілкування – індивідуальних транскрипцій – усних або знакових мовних транскрипцій, сенсорних систем або комп’ютерних програм, що полегшують спілкування; сучасні цифрові технології; регулярна перевірка розуміння інформації та зворотний зв’язок; робота з індивідуальними тьюторами або фахівцями).

Визначено найпоширеніші спеціалізовані методи і засоби навчання для здобувачів освіти із порушенням зору: шрифт Брайля та читання; збільшувальні пристрої для навчання – збільшувальне скло, лупи, відеозбільшувачі, спеціальні програмні та комп’ютерні засоби для зчитування тексту; альтернативні формати матеріалів; використання наочно-графічної опори; індивідуальний супровід та зворотний зв’язок. Узагальнено значущість адаптованих методів і засобів навчання для створення інклюзивного освітнього середовища.

ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ З ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЦИФРОВУ ЕПОХУ

Ні ДУН, Наталія ЛІВІЦЬКА — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У цій статті розглядаються педагогічні зміни в системі підготовки бакалаврів з графічного дизайну в умовах стрімкої цифровізації. На основі аналізу останніх міжнародних досліджень та освітніх практик у статті визначено провідні тенденції у розробці навчальних програм, методиках викладання, інтеграції технологій, міждисциплінарних підходах та співробітництва із стейкхолдерами. Методологія базується на порівняльному аналізі освітніх практик та окремих прикладах із досвіду фахових закладів освіти. Результати показують, що сучасна освіта у сфері графічного дизайну переходить до гібридної моделі, яка поєднує цифрові компетенції, креативне мислення та навички співробітництва. Все-таки залишаються помітні виклики, зокрема застарілі навчальні програми, обмежена інтеграція з індустрією та недостатній розвиток м’яких навичок.

У статті також пропонується низка педагогічних рекомендацій, зокрема впровадження штучного інтелекту в навчальні програми, розширення міждисциплінарного навчання, розробка гнучких і персоналізованих освітніх траєкторій та ін.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Віктор ЗАЛЕНСЬКИЙ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Сучасні процеси цифрової трансформації, зумовлені розвитком технологій четвертої індустріальної революції, суттєво змінюють освітній процес, вимоги до результатів навчання та професійної підготовки педагогічних кадрів. Цифровізація освіти є одним із ключових чинників її розвитку, що зумовлює необхідність формування цифрових компетентностей та готовності до використання цифрових ресурсів у професійній діяльності майбутніх викладачів.

У статті проаналізовано сучасні наукові підходи до підготовки майбутніх викладачів у контексті цифрової трансформації освіти (формування цифрової грамотності, методичної компетентності, використання дистанційних та цифрових технологій в освітньому процесі). Встановлено, що попри значну кількість досліджень, недостатньо розробленими залишаються аспекти практичної реалізації цифрових технологій у професійній підготовці з урахуванням галузевої специфіки, що зумовило необхідність пошуку ефективних педагогічних умов удосконалення цього процесу.

Обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх викладачів до використання цифрових технологій: активізація навчально-пізнавальної діяльності майбутніх викладачів; педагогічно доцільне застосування в освітньому процесі педагогічних технологій та ІКТ з використанням цифрових інструментів; забезпечення інноваційної спрямованості навчання майбутніх викладачів у процесі застосування цифрових технологій; формування пізнавальної самостійності студентів в процесі вивчення спеціальних дисциплін. Визначено, що їхня реалізація сприяє формуванню професійної готовності до ефективного використання цифрових технологій та забезпечує підвищення якості освітнього процесу. Узагальнено, що теоретично обґрунтовані педагогічні умови забезпечують оволодіння цифровими інструментами та формування професійної готовності до їхнього педагогічно доцільного та інноваційного використання в освітньому процесі

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ (ТРАНСПОРТ) ЗАСОБАМИ ПРОЄКТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Богдан КОВАЛЬЧУК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто проблему обґрунтування педагогічних умов підготовки бакалаврів професійної освіти (транспорт) засобами проєктних технологій в умовах сучасних трансформацій транспортної галузі та цифровізації освіти. Стрімкий розвиток технологій, автоматизація виробничих процесів і зростання вимог до професійної компетентності фахівців зумовлюють необхідність модернізації змісту та організації підготовки бакалаврів професійної освіти (транспорт). Узагальнено наукові підходи до трактування сутності педагогічних умов та доведено їхню системоутвірну роль у забезпеченні ефективності освітнього процесу. Показано, що використання проєктних технологій сприяє інтеграції теоретичної та практичної підготовки, розвитку професійної мобільності, критичного мислення, командної взаємодії та творчого потенціалу здобувачів освіти.

Педагогічні умови підготовки бакалаврів професійної освіти (транспорт) засобами проєктних технологій розглянуто як взаємопов’язану та взаємозалежну сукупність заходів, засобів освітнього процесу та можливостей матеріально-просторового середовища, які забезпечать перехід майбутніх педагогів професійного навчання на більш високий рівень готовності до проєктної діяльності. Теоретично обґрунтовано педагогічні умови підготовки бакалаврів професійної освіти (транспорт) засобами проєктних технологій: організація колективних проєктів для розвитку навичок продуктивного спілкування у бакалаврів професійної освіти (транспорт); використання можливостей проєктування у збагаченні змісту професійно зорієнтованих дисциплін; забезпечення практико-орієнтованого характеру змісту проєктної підготовки бакалаврів професійної освіти (транспорт); створення проєктно-творчого освітнього середовища, що стимулює творчу діяльність бакалаврів професійної освіти (транспорт). Реалізація визначених педагогічних умов забезпечує поетапне формування готовності майбутніх бакалаврів професійної освіти (транспорт) до професійної діяльності та підвищує ефективність їхньої підготовки в умовах сучасних викликів транспортної галузі.

ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДСНС В УНІВЕРСИТЕТІ

Михайло КОЗЯР — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто актуальність формування цифрової компетентності майбутніх офіцерів ДСНС в умовах цифровізації суспільства та зростання ролі інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності. Здійснено аналіз наукових досліджень і публікацій, що присвячені проблемі розвитку цифрової компетентності майбутніх фахівців різних галузей, зокрема у сфері безпеки та цивільного захисту. Визначено значення цифрової компетентності як інтегративної характеристики особистості, що забезпечує ефективну роботу з інформацією, використання сучасних цифрових технологій та відповідальне прийняття рішень. Окреслено особливості професійної діяльності офіцерів ДСНС, пов’язані з необхідністю обробки інформаційних потоків, використання цифрових ресурсів та дотримання вимог щодо захисту інформації.

Розкрито роль цифровізації у трансформації освітнього процесу в закладах вищої освіти, зокрема в університетах, де здійснюється підготовка майбутніх офіцерів ДСНС. Визначено фактори, що сприяють забезпеченню мотивації курсантів до вивчення інформаційного поля професійної діяльності та орієнтування в сучасних цифрових засобах, які використовуються під час виконання фахових завдань ( реалізація особистісно-орієнтованого підходу як основи для побудови ефективного освітньо-виховного процесу; використання активних методів навчання: тренінгів, рольових ігор, навчального проєктування та моделювання, створення проблемних ситуацій, що вимагають організації ситуації інтеракції; індивідуалізації та диференціація освітньої діяльності курсантів; застосування цифрових технологій навчання для занурення курсантів у змодельовані умови професійної діяльності; розширення технопарку університету тренажерами, які моделюють фрагменти виконання практичних дій, сприяють набуттю практичного досвіду та створюють умови для відпрацювання навичок роботи в інформаційному просторі, зі зразками інженерного забезпечення діяльності в надзвичайних ситуаціях). Підкреслено значення активізації освітньої діяльності курсантів та інтеграції цифрових засобів у зміст підготовки. Узагальнено, що ефективне формування цифрової компетентності майбутніх офіцерів ДСНС потребує поєднання сучасних цифрових технологій із традиційними освітніми підходами та орієнтації на практичну діяльність.

РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ БАКАЛАВРІВ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ ТА НІМЕЧЧИНІ

Катерина КРАВЧЕНКО — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті теоретично обґрунтовано та здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку міжкультурної комунікації бакалаврів цифрових технологій в Україні та Німеччині в умовах глобалізації професійної діяльності, зростання міжнародних проєктів і поширення розподілених цифрових команд. Показано, що міжкультурна комунікація для майбутніх фахівців цифрової сфери є базовою умовою ефективної професійної взаємодії в мультикультурному середовищі, а не додатковою «м’якою навичкою». Проаналізовано сучасні наукові підходи до трактування міжкультурної комунікації як міждисциплінарного феномену та узагальнено дослідження, які акцентують на цифрових і дистанційних форматах міжнародної співпраці (онлайн-дебати, «інтернаціоналізація на відстані», гібридні студентські обміни), а також на значущості рефлексії, емпатії й толерантності в міжкультурній взаємодії. Визначено, що в Україні формування міжкультурної комунікації нормативно задеклароване у стандартах вищої освіти, проте, практично реалізується переважно фрагментарно – через мовну підготовку, окремі гуманітарні дисципліни та опосередковано в межах командної проєктної роботи. Натомість у Німеччині розвиток міжкультурної комунікації має більш системний і практико-орієнтований характер, опирається на рамку кваліфікацій DQR та реалізується через інтеграцію міжкультурного компонента у професійні модулі, міжнародні програми, проєктне навчання і рефлексивні практики. Зроблено висновок про доцільність використання німецького досвіду для вдосконалення української підготовки бакалаврів цифрових технологій шляхом посилення інтегрованих, практичних та рефлексивних підходів, а також розширення можливостей міжнародної (зокрема віртуальної) взаємодії студентів.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАКАЛАВРІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Володимир МЯХКОТА — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Динамічний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій зумовлює необхідність оновлення змісту та методів професійної підготовки, орієнтуючи її на цифровізацію, візуалізацію навчального матеріалу та інтерактивні форми навчання. Встановлено, що мультимедійні технології виступають не лише засобом подання інформації, а й інструментом розвитку професійного мислення, когнітивних і практичних умінь здобувачів освіти. У статті обґрунтовано педагогічні умови формування фахової компетентності бакалаврів професійної освіти (спеціальність 015.38 «Професійна освіта (Транспорт)») засобами мультимедійних технологій. Педагогічні умови формування фахової компетентності бакалаврів професійної освіти (транспорт) засобами мультимедійних технологій розглянуто як цілеспрямовано організоване освітнє мультимедійне середовище, що поєднує зміст, форми, методи, засоби, педагогічні прийоми та сучасні цифрові технології навчання, спрямовані на ефективне формування професійних знань, умінь і навичок майбутніх фахівців. Такими педагогічними умовами визначено: створення мультимедійного освітнього середовища у закладах вищої освіти; організацію постійної взаємодії студентів із цифровими та інтерактивними ресурсами; підготовку викладачів до використання мультимедійних технологій у професійній діяльності; залучення здобувачів освіти до інноваційної діяльності в мультимедійному середовищі.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з удосконаленням методик впровадження мультимедійних технологій у професійно орієнтовані дисципліни та розробкою інноваційних освітніх моделей підготовки бакалаврів професійної освіти в умовах цифрової трансформації.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Лідія НАНІВСЬКА , Галина НАМАЧИНСЬКА — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто актуальність використання інноваційних технологій у викладанні іноземної мови у закладах військової освіти в умовах цифровізації освітнього простору та зростання вимог до професійної підготовки майбутніх офіцерів. Здійснено аналіз наукових досліджень і публікацій, присвячених проблемі іншомовної підготовки військових фахівців, зокрема в контексті впровадження сучасних цифрових технологій, інтерактивних методів та інноваційних підходів до навчання. Визначено значення іншомовної комунікативної компетентності як ключової складової професійної підготовки, що забезпечує ефективну міжкультурну взаємодію у міжнародному військовому середовищі.

Окреслено особливості організації освітнього процесу у закладах військової освіти, пов’язані з необхідністю поєднання теоретичної підготовки з практично орієнтованою діяльністю, моделюванням професійних комунікативних ситуацій та використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Розкрито роль інноваційних технологій (цифрових платформ, змішаного навчання, технологій віртуальної та доповненої реальності, елементів штучного інтелекту) у підвищенні ефективності навчання іноземної мови та активізації навчально-пізнавальної діяльності здобувачів освіти.

Визначено дидактичні вимоги до використання інноваційних технологій у викладанні іноземної мови, зокрема професійну спрямованість, комунікативно-діяльнісний характер навчання, технологізацію освітнього процесу, індивідуалізацію, інтерактивність та розвиток когнітивно-комунікативного потенціалу здобувачів освіти. Підкреслено важливість формування цифрової компетентності як складника професійної підготовки майбутніх офіцерів. Узагальнено, що ефективне використання інноваційних технологій у процесі викладання іноземної мови сприяє підвищенню якості підготовки військових фахівців та їх готовності до професійної діяльності у глобалізованому середовищі.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Олександр ОСТРОВСЬКИЙ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У методиці підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей актуальним є питання вибору методологічного підходу як основи організації освітнього процесу. У статті здійснено аналіз та обґрунтування методологічних підходів до професійної підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей у системі вищої освіти. Визначено, що сучасна філологічна освіта функціонує в умовах зростання інформаційних потоків, цифровізації та ускладнення комунікативних практик, що зумовлює необхідність оновлення підходів до підготовки педагогічних кадрів. У цих умовах зростає значущість інтеграції методологічних підходів у підготовці майбутніх учителів-філологів, оскільки лише їх поєднання дозволяє врахувати складність професійної діяльності педагога-філолога, який одночасно є мовним фахівцем, комунікатором і носієм культурних цінностей.

Обґрунтовано, що ефективність професійної підготовки майбутнього вчителя-філолога визначається комплексним застосуванням різних методологічних підходів, зокрема компетентнісного, діяльнісного, комунікативного, посткомунікативного та соціокультурного. Провідне місце в сучасній філологічній освіті традиційно посідає комунікативний підхід, який ґрунтується на розумінні мови як засобу професійної та соціальної взаємодії та передбачає формування мовленнєвої та комунікативної компетентності майбутнього вчителя на основі практики реального мовлення. Водночас варіативність його реалізації в освітній практиці, а також вплив цифровізації та індивідуалізації навчання зумовлюють переосмислення традиційних методологічних орієнтирів і посилення уваги до посткомунікативних підходів, які відмовляються від жорсткої уніфікованої методики на користь гнучких педагогічних рішень. Розкрито роль кожного з підходів у формуванні мовної особистості майбутнього вчителя-філолога, розвитку його комунікативної культури, педагогічної майстерності та здатності до міжкультурної взаємодії. Зроблено висновок про доцільність поєднання різних методологічних орієнтирів як умови підвищення якості фахової підготовки у закладах вищої освіти.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМЦІВ У ЗВО: МОВНА ПІДГОТОВКА КРІЗЬ ПРИЗМУ ВОЄННИХ ВИКЛИКІВ

Людмила ПРИЛУЦЬКА , Інга СЕМЕНЕНКО — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто трансформаційні процеси в системі мовної підготовки іноземних студентів під впливом воєнного стану. Автори стверджують, що дистанційний формат мовної підготовки іноземних студентів, а особливо навчання української мови як іноземної в умовах воєнного стану актуалізує низку системних викликів, що безпосередньо впливають на якість освітнього результату. Критичною проблемою є дефіцит мовної практики, скорочення аудиторного навантаження, нівелювання цінності «живого» контакту за умов цифровізації навчання, а також трансформація навчальної мотивації у якості психолого-педагогічного виклику. Дистанційний режим вимагає від іноземного студента надвисокого рівня самоорганізації. За відсутності фізичного ефекту присутності викладача та підтримки академічної групи рівень залученості закономірно знижується. За таких умов ефективність курсу прямо залежить від здатності педагога впроваджувати інтерактивні та гейміфіковані методики, які здатні компенсувати брак реальної взаємодії та підтримувати інтерес.

Автори зосереджують увагу на виявленні особливостей використання цифрових технологій у процесі мовної підготовки іноземців, визначенні шляхів оптимізації освітнього процесу в умовах воєнних викликів і презентації власного практичного досвіду щодо впровадження цифрових інструментів у процес навчання іноземних студентів у ЗВО. Підкреслюється необхідність імплементації комбінованої моделі дистанційного навчання, де синергія синхронних та асинхронних режимів виступає детермінантою успішного формування комунікативної компетенції. Проаналізовано досвід практичного застосування цифрових платформ, практик цифрової взаємодії, гейміфікації, персоналізації навчання та використання AI-інструментів для підтримки мотивації іноземних студентів. Пропонуються рекомендації щодо оптимізації мовної підготовки іноземців у ЗВО, ефективними результатами якої стануть гнучкість, емоційна підтримка та розвиток цифрової компетентності студентів.

Автори доходять висновку, що стратегічна стійкість української вищої освіти в умовах війни забезпечується через цифрову трансформацію мовної підготовки та впровадження гнучких моделей навчання. Доведено, що інтеграція інструментів штучного інтелекту та конвергенція синхронного й асинхронного форматів не лише компенсують відсутність мовного середовища, а й підвищують конкурентоспроможність вітчизняних ЗВО на світовому ринку освітніх послуг.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ТА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Наталія РАТУШНЯК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто актуальну проблему розвитку мовлення дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку в умовах активної цифровізації освітнього середовища. З’ясовано сутність мовленнєвого розвитку як складного багатокомпонентного процесу, що охоплює формування словникового запасу, граматичної правильності мовлення, зв’язності висловлювань та комунікативної компетентності. Проаналізовано сучасні наукові підходи до використання цифрових технологій у навчально-виховному процесі та визначено їх потенціал як ефективного інструменту розвитку мовлення дітей.

Охарактеризовано можливості застосування мобільних додатків, інтерактивних освітніх ігор, мультимедійного контенту, аудіо- та відеоматеріалів, а також онлайн-платформ у процесі формування мовленнєвих умінь. Обґрунтовано доцільність використання цифрових ресурсів для збагачення активного й пасивного словника дітей, розвитку діалогічного та монологічного мовлення, удосконалення фонетичної сторони мовлення та стимулювання мовленнєвої активності. Особливу увагу приділено можливостям індивідуалізації навчання, підвищенню мотивації та залученості дітей до освітнього процесу завдяки інтерактивному характеру цифрових засобів.

Водночас у статті окреслено потенційні ризики надмірного використання цифрових технологій, зокрема зниження рівня безпосереднього міжособистісного спілкування, перевантаження інформацією та формування залежності від гаджетів. Наголошено на необхідності педагогічно виваженого та дозованого впровадження цифрових інструментів із урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Запропоновано практичні підходи до інтеграції цифрових ресурсів у процес розвитку мовлення, що можуть бути використані педагогами закладів дошкільної освіти та початкової школи. Визначено перспективи подальших досліджень у напрямі вдосконалення методик використання цифрових технологій для забезпечення гармонійного мовленнєвого розвитку дітей.

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ТАКТИЧНОГО РІВНЯ З ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ПЕРСОНАЛУ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИЛАХ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Ігор РОМАНЮК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Сучасні виклики, зумовлені безпековою ситуацією та трансформацією сектору оборони України, потребують формування нової концепції військової освіти, орієнтованої на підготовку офіцерів тактичного рівня, здатних організовувати психологічну підтримку (психологічне забезпечення, далі – ПЗ) персоналу в умовах професійної діяльності. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування педагогічної системи підготовки офіцерів тактичного рівня до організації психологічної підтримки (ПЗ) персоналу. Педагогічну систему підготовки офіцерів тактичного рівня з організації психологічної підтримки (ПЗ) персоналу розроблено як складну багатокомпонентну структуру із сукупністю взаємопов’язаних підсистем. У ній виокремлено низку взаємопов’язаних блоків: цільовий (стратегічні орієнтири підготовки, нормативно-правові засади та очікуваний результат – сформовану готовність офіцера до організації психологічної підтримки (ПЗ) персоналу), методологічний (система наукових підходів, закономірностей і принципів, що визначають логіку побудови освітнього процесу), організаційно-методичний (педагогічні умови, форми, методи та засоби підготовки, включаючи моделювання професійних ситуацій і використання сучасних освітніх технологій), процесуально-діяльнісний (інноваційні форми навчальної, тренувальної та дослідницької діяльності) і контрольно-діагностичний (компоненти, критерії, показники і рівні готовності із подальшим моніторингом і корекцією освітнього процесу).

Показано, що ефективність системи забезпечується її внутрішньою узгодженістю та взаємодією всіх блоків, що створює умови для поетапного формування готовності офіцерів тактичного рівня до організації психологічної підтримки (ПЗ) персоналу. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення змісту та організації військової освіти в сучасних умовах.

ЛЕПБУК ЯК ІННОВАЦІЙНА ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ ДОШКІЛЬНИКІВ В УМОВАХ ІНКЛЮЗІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Ростислав РУДЕНСЬКИЙ, Оксана ПИСАРЧУК, Марія ПОСТОЛЮК — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті обґрунтовано доцільність використання лепбука як інноваційної педагогічної технології інтегративного типу, що забезпечує організацію різних видів діяльності дошкільників і може застосовуватися не лише на рівні окремого заняття, а в межах цілісного освітнього процесу. Доведено, що лепбук як технологія поєднує навчальний, виховний, розвивальний і соціалізаційний потенціал і спрямована на формування валеологічних уявлень дітей дошкільного віку. Визначено класифікаційний профіль технології лепбук: за цільовою орієнтацією вона є особистісно орієнтованою; за характером взаємодії – партнерською; за способом організації діяльності – інтерактивною, ігровою, діяльнісною та проєктною; за рівнем застосування – локальною, модульною і вузькодидактичною; за змістом – інтегративною, що свідчить про її поліфункціональність і можливість варіативного застосування в дошкільній освіті. З’ясовано, що лепбук частково або повністю відповідає основним критеріям технологічності (системності, алгоритмічності, діагностичності, відтворюваності, прогнозованості, керованості та ефективності). Зазначено, що його алгоритмічність, діагностичність і стандартизована відтворюваність залежать від професійної компетентності педагога, умов освітнього середовища, віку дітей та змісту теми, що підтверджує обґрунтування її як гнучкої інтегративної педагогічної технології, відкритої до адаптації. У контексті формування валеологічних уявлень дошкільників охарактеризовано прикладні можливості технології лепбук через організацію тематичних блоків, кишеньок, карток, мінікнижок, ігор, вправ, алгоритмів і ситуаційних завдань, спрямованих на засвоєння знань про тіло людини, гігієну, здорове харчування, емоції, безпечну поведінку та самопочуття. Виокремлено функціональну спрямованість технології лепбук, яка полягає в організації навчального матеріалу, інтеграції освітнього змісту, використанні в різних видах діяльності дітей, застосуванні на різних етапах навчання, варіативності освітньої взаємодії, гнучкості змістового наповнення та адаптивності до освітніх потреб дітей дошкільного віку. Розкрито приклади реалізації функцій лепбука у формуванні особистісної компетентності та валеологічних уявлень відповідно до Державного стандарту дошкільної освіти. З’ясовано інклюзивний потенціал лепбука, який може бути адаптований для дітей з порушеннями мовлення, розладами аутистичного спектра, інтелектуальними порушеннями, порушеннями зору й сенсорними труднощами, забезпечивши їхню участь у спільній діяльності з усіма дітьми. Перспективи подальших досліджень пов’язані з експериментальною перевіркою ефективності використання лепбука у формуванні валеологічних уявлень дошкільників в інклюзивних групах ЗДО.

ЦИФРОВІ ОСВІТНІ ПРАКТИКИ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ

Вікторія САВІЦЬКА — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто проблему забезпечення національної стійкості українців в умовах глобальної мобільності та вимушеної міграції, зумовленої безпековими викликами. Обґрунтовано роль освіти як ключового механізму підтримки національної ідентичності, соціальної згуртованості та розвитку людського капіталу. Проаналізовано сучасні наукові підходи до дослідження національної стійкості, цифрової трансформації освіти та освітніх аспектів міграції. Визначено вплив цифрових технологій на трансформацію освітнього середовища, формування ідентичності та розвиток транснаціональних зв’язків українських мігрантів. Окреслено основні виклики глобальної мобільності (втрата людського капіталу, ослаблення зв’язку з національною освітою, демографічні дисбаланси, дефіцит кваліфікованих кадрів). Встановлено, що сучасна цифрова екосистема забезпечує нові можливості для підтримки національної стійкості українських мігрантів на основі використання цифрових освітніх практик: 1) онлайн-освіти та дистанційного навчання для здобуття знань українською мовою та збереження культурної ідентичності; 2) соціальних мереж та освітніх спільнот – обмін досвідом і формування мереж підтримки; 3) цифрового сторителінгу і контент-мейкінгу – репрезентація української культури в глобальному медіапросторі; 4) електронних бібліотек та освітніх ресурсів для доступу до національного освітнього контенту; 5) онлайн-менторства та вебінарах для передачі знань і професійного досвіду в умовах дистанційної взаємодії; 6) цифрових платформ громадської та культурної активності для соціальної залученості мігрантів і зміцненню їхнього зв’язку з Батьківщиною. Підсумовано, що цифрові освітні практики є важливим інструментом збереження культурної ідентичності, розвитку освітнього потенціалу та інтеграції українців у глобальний простір із одночасним збереженням зв’язку з Батьківщиною.

ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ЯК ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩОЇ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ ОФІЦЕРА СИСТЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Валентина ТЮРІНА — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Обґрунтовано актуальність проблеми формування і розвитку критичного мислення як професійно значущої якості особистості майбутніх офіцерів системи психологічного забезпечення поліцейських в умовах воєнного стану. Подано визначення поняття «критичне мислення». Показано, що критичне мислення у контексті професійної діяльності є не просто здатністю до заперечення або критикування, а являє собою складний, рефлексивний та цілеспрямований когнітивний процес, орієнтований на прийняття обґрунтованих рішень. Виділено ключові компоненти у структурі критичного мислення, яка є релевантною для діяльності офіцера системи психологічного забезпечення. Розглянуто функції критичного мислення у професійній діяльності офіцера-психолога. У діяльності офіцера системи психологічного забезпечення поліцейських критичне мислення набуває статусу ключової професійно значущої якості, що зумовлено специфікою роботи в умовах воєнного стану. Показано, що юридична психологія як галузь знань, що перебуває на стику психологічних і правових наук, забезпечує офіцеру-психологу необхідний комплекс знань і навичок для критичного аналізу. Проведено комплексне дослідження ролі саме юридичної психології як фундаментального методологічного інструментарію у процесі цілеспрямованого формування критичного мислення у специфічній групі офіцерів системи психологічного забезпечення поліцейських в умовах воєнного стану засобами юридичної психології. Обґрунтовано доцільність інтеграції знань юридичної психології для розробки практичних методик, що дозволяють офіцеру-психологу не лише працювати з психологічною травмою, а й критично оцінювати правове поле та поведінкові патерни, що зумовлені війною. Таким чином, юридична психологія є не просто однією з навчальних дисциплін, а фундаментальним компонентом, що сприяє формуванню в офіцера-психолога умінь і навичок застосовувати системний, логічний та правомірний підхід до оцінки будь-якої ситуації чи психологічного стану.

ЛІНГВІСТИЧНА ОСОБИСТІСТЬ І ДИНАМІЧНИЙ СТЕРЕОТИП: ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ В ПРОЦЕСІ ІНШОМОВНОГО НАВЧАННЯ

Арина ФРУМКІНА — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний аналіз феномена лінгвістичної особистості в контексті психолінгвістичних механізмів її формування в процесі іншомовного навчання, з акцентом на ролі динамічного стереотипу як чинника автоматизації мовленнєвих дій і стабілізації мовної поведінки. Лінгвістична особистість розглядається як багатовимірне міждисциплінарне утворення, що поєднує мовні знання, когнітивні процеси, соціокультурні настанови, комунікативні стратегії та індивідуальний досвід мовленнєвої діяльності. Обґрунтовується положення про те, що формування іншомовної лінгвістичної особистості не зводиться до засвоєння мовної системи, а відбувається в результаті інтеграції здобувача вищої освіти в різноманітні комунікативні практики, де мова функціонує як інструмент соціальної взаємодії, саморепрезентації та міжкультурного позиціонування.

Метою дослідження є з’ясування ролі динамічного стереотипу як психолінгвістичного механізму у становленні лінгвістичної особистості в іншомовному мовленні та експериментальна перевірка ефективності методики автоматизації мовленнєвих моделей у розвитку іншомовної комунікативної компетентності. Теоретико-методологічну основу становлять положення психолінгвістики, когнітивної лінгвістики, теорії міжкультурної комунікації та сучасних педагогічних концепцій іншомовної освіти. У статті показано, що динамічний стереотип забезпечує економність, швидкість і передбачуваність мовленнєвих реакцій, виступаючи водночас когнітивною схемою та психофізіологічною основою мовлення.

Практичну частину дослідження присвячено формувальному експерименту, проведеному серед здобувачів вищої освіти магістерського рівня спеціальності «Філологія». Результати експерименту засвідчили статистично значуще підвищення рівня автоматизованості мовлення, комунікативної доцільності та соціокультурної відповідності в експериментальній групі порівняно з контрольною. Доведено, що цілеспрямоване формування динамічного стереотипу сприяє не лише зростанню мовної точності, а й активізації когнітивно-смислових і рефлексивних компонентів лінгвістичної особистості. Зроблено висновок про доцільність інтеграції психолінгвістично орієнтованих методик автоматизації мовлення в систему іншомовної підготовки як умови формування зрілої, гнучкої та соціально адаптованої лінгвістичної особистості.

РОЛЬ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ У РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ЗАСОБАМИ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Олег СТЕЛЬМАХ — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

Засоби міждисциплінарної інтеграції виступають важливими інструментами формування педагогічної толерантності майбутніх педагогів професійного навчання. Педагогічні умови в рамках дослідження розглядаються як комплекс заходів, спрямованих на поєднання змісту, методів та форм навчання з різних дисциплін для формування цілісних знань та умінь майбутніх педагогів професійного навчання вирішувати конфлікти, ураховувати інтереси усіх здобувачів освіти, дотримуватись правил педагогічної етики. Обґрунтовано основні вектори для виокремлення педагогічних умов розвитку педагогічної толерантності майбутніх педагогів професійного навчання засобами міждисциплінарної інтеграції, що охоплюють: узгодженість робочих навчальних програм, активне застосування інтерактивних технологій, орієнтацію на майбутню професійну діяльність та створення єдиного толерантного освітнього простору; упровадження інтегрованого підходу до розвитку педагогічної толерантності; реалізація інноваційних технологій та методу кейсів; використання інтерактивних освітніх методів; розробка тренінгів з розвитку емпатії; застосування рефлексивних практик для глибшого аналізу майбутніх педагогів професійного навчання власних поведінкових патернів. Підкреслено, що засоби міждисциплінарної інтеграції дозволяють суттєво оптимізувати освітній процес та сприяють стійкому розвитку толерантного світобачення в здобувачів освіти. Застосування засобів міждисциплінарної інтеграції як основи для виокремлення педагогічних умов розвитку педагогічної толерантності майбутніх педагогів професійного навчання передбачає побудову освітнього процесу у ЗВО за принципом «комплексування» навчання. При цьому педагогічні умови мають бути спрямовані на розробку наскрізних тем та інтегрованих модулів, що усувають дублювання матеріалу та створюють єдину логічну структуру освітнього процесу для розвитку толерантності майбутніх педагогів професійного навчання.

РЕЦЕНЗІЯ НА ЩОРІЧНИК ЦЕНТРУ ДОСЛІДЖЕНЬ УКРАЇНИ. ROCZNIK CENTRUM STUDIÓW NAD UKRAINĄ. COPYRIGHT BY STUDIUM EUROPY WSCHODNIEJ UW, WARSZAWA 2025 UNIWERSYTET WARSZAWSKI № 2/2025

Олена СТЕФАНИШИН — Wed, 03 Jun 2026 00:00:00 +0000

РЕЦЕНЗІЯ

НА ЩОРІЧНИК ЦЕНТРУ ДОСЛІДЖЕНЬ УКРАЇНИ. ROCZNIK CENTRUM STUDIÓW NAD UKRAINĄ. COPYRIGHT BY STUDIUM EUROPY WSCHODNIEJ UW, WARSZAWA 2025 UNIWERSYTET WARSZAWSKI № 2/2025