ГУМАНІТАРНІ СТУДІЇ : ІСТОРІЯ ТА ПЕДАГОГІКА

КАМІН ЯК ІСТОРИЧНИЙ ІНДИКАТОР КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН: РОЗВИТОК ТЕХНОЛОГІЙ ОПАЛЕННЯ В ЄВРОПІ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – ПОЧАТКУ НОВОГО ЧАСУ

Тарас БАТЕНКО — 2025-06-08

У статті розглядається історичний розвиток технологій опалення у контексті кліматичних змін у Європі пізнього Середньовіччя та початку Нового часу. Вивчення камінів, доменних печей і литих чавунних плит, що слугували первісними радіаторами, дозволяє простежити адаптацію суспільств до кліматичних викликів Малого льодовикового періоду. Тривалі відхилення середньої температури у цей період спричинили зміни у способах опалення, зокрема модернізацію пристінних камінів, впровадження гідравлічного молота та розвиток доменних печей, які працювали на основі гідравлічної енергії. Завдяки цьому європейці почали виготовляти чавунні камінні й пічні плити для додаткового обігріву.

Особливу увагу приділено раннім типам камінів, конструкції яких еволюціонували від відкритих вогнищ у центрі приміщень до кутових і пристінних камінів, характерних для середньовічних замків. Поява притулених до центральної опорної стіни будинку камінів з димоходом і капюшоном стала важливим науково-технічним відкриттям середньовічної Європи. Ці каміни могли бути збудовані на кількох рівнях замків та абатств, що свідчить про інженерні інновації того часу.

Дослідження базується на історичних свідченнях, археологічних даних і текстових джерелах, таких як праці французьких істориків. Архівні документи XV–XVI століть описують розвиток технологій опалення, включаючи реконструкцію та ремонт камінів у замках і абатствах.

Стаття акцентує увагу на використанні «проксі»-даних для реконструкції кліматичних змін та їхнього впливу на суспільно-економічний розвиток. Аналіз матеріальної культури, зокрема камінів і печей, відкриває нові перспективи для вивчення кліматичних трендів і їхніх наслідків для побуту, технологій і архітектури того часу.

СТАНОВЛЕННЯ НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917–1921 РР.)

Ігор ДАЦКІВ — 2025-06-08

У статті розглядаються міжнародні взаємини України у початковий період національно-демократичних змагань 1917–1918 років. Визначаються передумови зближення України з Німеччиною на завершенні Першої світової війни. Крім того, аналізуються особливості взаємин між Німеччиною та урядами Української ЦР, що розкривають політичний вплив Німеччини на формування і розвиток української державності. Окрему увагу приділено участі української делегації у Брестських перемовинах та укладенню мирного договору з Центральними країнами. Стаття також підкреслює господарські аспекти німецько-українських відносин, які мали вагомий вплив на зовнішньополітичну орієнтацію Берліна та Києва і стали важливим фактором під час перемовин та підписання міжнародних актів. Простежується робота українських дипломатичних представництв і торговельних місій, спрямована на підтримку розвитку української економіки та забезпечення потреб. Аналізуючи вплив міжнародної політичної ситуації на відносини між Німеччиною та Україною, акцентовано, що, завдяки економічним домовленостям, головним успіхом України стало збереження державної незалежності, вихід на міжнародну арену і продовження визвольних змагань у майбутньому.

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ТА БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ТЕРЕНАХ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Іван ЗУЛЯК — 2025-06-08

Мета дослідження полягає в аналізі ключових напрямків культурно-освітньої та благодійної діяльності Греко-Католицької Церкви в період перебування Східної Галичини у складі Польської Республіки. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об’єктивності, системності. Використано загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-системний) методи. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні та аналізі заявленої теми, що уможливлює з’ясування головних напрямків культурно-освітньої, благодійної діяльності греко-католицького духовенства Східної Галичини в міжвоєнний період. Висновки. Духовенство ГКЦ активно брало участь в організації культурно-освітніх процесів, забезпечувало заходи підтримки потребуючим верствам населення у Східній Галичині. Потужну навчально-виховну роботу здійснювали згромадження Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) та Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії (ССНДМ), які опікувалися роботою «захоронок», шкіл і загалом допомагали парафіянам. Священники за власні кошти створювали школи з українською мовою викладання, надавали фінансову допомогу талановитим дітям, брали участь у роботі осередків товариств «Рідна школа», «Просвіта». Такі заклади були популярні серед українців, які хотіли зберегти свою національну ідентичність. Духовенство традиційно займалося створенням релігійних братств у громадах, які мали різну тематику. Про їхнє функціонування та склад учасників кожен парох звітував на деканальних соборчиках. Митрополит А. Шептицький ініціював відкриття Українського національного музею у Львові, що у міжвоєнний період став осередком збереження унікальних культурних артефактів, виконував функцію культурного центру, був символом збереження української національної ідентичності.

У статті показана участь митрополита та духовенства ГКЦ у контексті реалізації Церквою заходів соціального захисту українців. Визначено форми й механізми благодійної роботи Церкви. Висвітлено зміст роботи товариств: «Єпархіальна поміч», Український комітет допомоги безробітним і убогим, «Захист для сиріт ім. Митрополита Андрея Шептицького». Доброчинна діяльність А. Шептицького була вагомим чинником для існування різного формату українських організацій та слугувала гідним прикладом для духовенства, віруючих.

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНЦІВ У ВІДЕНСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ НАПРИКІНЦІ ХІХ СТ. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЧАСОПИСУ «РУСЛАН»)

Іван ЗУЛЯК — 2025-06-08

У статті досліджується політична діяльність українських депутатів у Віденському парламенті наприкінці ХІХ ст. на основі матеріалів часопису «Руслан». Проаналізовано ключові аспекти їхньої парламентської активності, зокрема участь у законодавчих ініціативах, боротьбу за розширення прав українського населення Галичини, а також протидію політичним і соціально-економічним викликам. Особливу увагу приділено проблемам виборчого процесу, проявам адміністративного тиску та репресивним заходам влади щодо українських депутатів і їхніх прихильників.

Дослідження ґрунтується на публікаціях часопису «Руслан», що відображали політичну риторику, дискусії та оцінку діяльності українських парламентарів. Визначено основні напрямки їхньої роботи в парламенті та вплив на формування національно-політичного дискурсу.

РОЛЬ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У РОЗВИТКУ КООПЕРАТИВНОГО РУХУ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ (1920–1930-ТІ РР.): АНАЛІЗ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Андрій КЛІШ — 2025-06-08

Досліджено роль Греко-католицької церкви у розвитку кооперативного руху у Східній Галичині в 1920–1930-х роках крізь призму сучасної української історіографії. Проаналізовано ключові підходи дослідників до вивчення соціально-економічної та культурно-просвітницької діяльності духовенства в рамках кооперативного руху.

Відзначено участь духовенства у формуванні кооперативів, їхню організаційну підтримку та просвітницьку діяльність, спрямовану на економічну самодостатність українського населення. Охарактеризовано позиції провідних діячів церкви, зокрема митрополита А. Шептицького, щодо кооперативного руху. Розкрито особливості співпраці церкви з українськими кооперативними організаціями в умовах польської національної дискримінації.

Показано вплив кооперативів, організованих за підтримки Греко-католицької церкви, на соціально-економічний розвиток регіону. Досліджено культурно-просвітницьку роль духовенства у популяризації кооперативної ідеї та залученні широких верств населення до цього руху.

Акцентовано увагу на необхідності подальшого вивчення локальних аспектів кооперативної діяльності, а також порівнянні досвіду Галичини з іншими європейськими регіонами. Визначено перспективи досліджень у контексті інтеграції економічних, соціальних та ідеологічних аспектів кооперативного руху в історіографічний дискурс.

ЄВГЕН ОЛЕСНИЦЬКИЙ – ПРОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА ЧАСТИНА 2

Інна МАРКІВ — 2025-06-08

Відстежено особливості функціонування товариства «Сільський господар» від заснування і до реорганізації. Проаналізовано обставини очолення товариства Є. Олесницьким у 1909 р. та його перебудови на нових засадах, як представницької інституції українського селянства. Показано роль першої хліборобської виставки у Східній Галичині у реформуванні «Сільського господаря». Досліджено нові завдання діяльності та перспективи розвитку інституції, запропоновані її головою Є. Олесницьким.

Акцентовано на фактах отримання «Сільським господарем» державних субвенцій, як фінансового відшкодування для галицько-українських селян за несправедливі міжнародні торговельні угоди. Визначено основні аспекти діяльності товариства на чолі з Є. Олесницьким у напрямі реорганізації тваринництва, рільництва, регуляції рік тощо. Досліджено працю «Сільського господаря» із забезпечення галицько-українських селян засобами виробництва, кормами, насінням, а також заходи з реалізації сільськогосподарської продукції.

Показано ефективність інституції через здійснення нею таких функцій управління, як контроль і облік діяльності філій, ретельне ведення діловодства, вдосконалення статуту, забезпечення чіткої організаційної та адміністративної структури, співпрацю з іншими державними господарськими організаціями тощо. Зафіксовано плани голови товариства «Сільський господар» Є. Олесницького з післявоєнної економічної відбудови краю.

ОБОРОННІ БОЇ АРМІЇ УНР НА ПОДІЛЛІ ВЛІТКУ 1920 РОКУ

Сергій ОЛІЙНИК — 2025-06-08

У статті на основі залучення різноманітних джерел, наукової літератури висвітлюються оборонні бої армії УНР на Поділлі в липні 1920 р. Ця сторінка вітчизняної історії є важливою складовою дослідження подій Української революції 1917–1921 рр. і має неабияке значення для створення її об’єктивної і цілісної картини. Методологія дослідження базується на принципах історизму та об’єктивності. Використання таких методів як аналіз, синтез, а також проблемно-хронологічного, системного, описового, статистичного і порівняльного, дало змогу реалізувати поставлену мету.

Зазначені вище події не отримали належного висвітлення в історіографії, часом піддавалися фальсифікація та перекручуванням, що, безумовно, є важливим спонукальним фактором для їх розробки. Роботи вітчизняних істориків зробили чимало у цьому плані. Однак наявний науковий доробок не дозволяє цілісно розкрити і показати події, пов’язані з оборонними боями армії УНР на Поділлі влітку 1920 року.

Важлива увага приділяється з’ясовуванню воєнно-політичних умов, в яких опинилася армія УНР у зазначений період, розкриваються фактори, котрі сприяли чи не сприяли ефективному протистоянню українських підрозділів силам Червоної армії. Зроблено спробу визначити склад воюючих сторін, їхню чисельність, озброєння тощо. У хронологічній послідовності простежується бойових шлях армії УНР на Поділлі впродовж літа 1920 р. У цьому проміжку виділяються три етапи оборонних боїв: 1) 1-12 червня, коли підрозділи армії УНР були втягнуті в початкову фазу протистояння радянському наступу, що розпочався 26 травня; 2) 13 червня-13 липня, оборонні бої в ході відступу до р. Збруч; 3) 14-26 липня, оборона по р. Збруч.

Робиться спроба детально проаналізувати весь спектр оборонних, контрнаступальних дій, що здійснювалися українським військом. Окрім того визначається їхня специфіка у відповідності до зазначених трьох етапів літніх оборонних боїв, що мали місце на території Поділля у 1920 р. Зазначаються також результати і наслідки бойових операцій. Робиться спроба їхнього аналізу не лише на тактичному, а й на стратегічному рівні.

Окремо звертається увага на приклади військової майстерності, мужності та героїзму, котрі проявляли бійці та командири армії УНР у ході оборонних боїв на Поділлі влітку 1920 р.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ ПІД ЧАС РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОЇ ВІЙНИ: ВИКЛИКИ ТА АДАПТАЦІЯ (НА ПРИКЛАДІ КРЕМЕНЕЧЧИНИ)

Ірина СКАКАЛЬСЬКА — 2025-06-08

У статті висвітлено стан розвитку освіти в роки німецької окупації на прикладі функціонування шкіл на Кременеччині (1941–1944). Зроблено акценти на тому, що нацистська окупаційна політика ґрунтувалася на ідеологічній доктрині нацистів про колоніальне призначення Східної Європи, тому влада дозволяла відкривати лише початкові народні школи та загалом підтримувала розвиток професійної освіти, яка була спрямована на підготовку робітничих кадрів для промисловості та сільського господарства Третього Рейху.

Мета дослідження ‒ проаналізувати особливості налагодження освітнього процесу під час радянсько-німецької війни на прикладі Кременецького регіону, при цьому визначити основні виклики, з якими стикалися педагоги та учні, окреслити що сприяло формуванню громадянської компетентності молодих людей в умовах воєнного лихоліття.

Проведено аналіз діяльності українських шкіл у досліджуваний період, який показує, що громада, попри нестачу вчителів, підручників, недостатню матеріальну базу та складні умови для педагогів, низьку заробітну платню, зуміла створити мережу початкових і професійних шкіл у Кременецькому окрузі. Нами виявлено, що вагомим викликом для освітніх закладів було недостатність фінансування, що приводило до припинення діяльності шкіл. Виходом із ситуації була організація на благодійні і членські внески кооперативів при школах. Показовою була діяльність кооперативу в професійній торговельній школі Кременця, який забезпечував вчителів, учнів канцелярією та харчуванням.

У публікації автори підкреслили важливість діяльності ОУН(Б) у шкільництві, зокрема її зусилля щодо розвитку української освіти та культури з національним змістом. Підпільні заняття з національного вишколу проводилися у лісовій школі в Білокриниці Кременецького округу. Власне, це сприяло формуванню громадянських якостей у молоді.

Зроблено висновок, що нацистська окупаційна влада в сфері шкільництва у Кременці Райскомісаріату Україна здійснювала жорстку колоніальну політику, яка була спрямована на те, щоб українцям дати лише початкову та професійну освіту. Дослідження сприяє кращому розумінню впливу війни на освітній процес у сучасних умовах воєнного стану в Україні.

У статті використано документи і матеріали Кременецького краєзнавчого музею та Державного архіву Тернопільської області.

УКРАЇНСЬКІ КОЗАЦЬКІ ЗБРОЙНІ СИЛИ: ЕТАП СТАНОВЛЕННЯ ТА ЗАНЕПАД

Михайло ЮРІЙ — 2025-06-08

Українські козацькі збройні сили як суто військове формування складалися із сухопутних сил і військового флоту. За системою комплектування підрозділів, їх матеріально-технічним забезпеченням, грошовим і речовим утриманням особового складу, а також за способом відбування козаками служби збройні сили Війська Запорозького не були регулярною армією. Утім, не були вони і ситуативно скликаним ополченням мирних мешканців. Насправді українські козацькі збройні сили становили укомплектоване на корпоративній основі військово-ієрархічне формування з числа визнаних козаками осіб, професійних вояків, яких приймали на службу як добровольців або мобілізували за наказом запорозької влади. Структура військових підрозділів і чисельність їх особового складу змінювалися залежно від конкретної воєнно-політичної ситуації, від наявності людських та матеріальних ресурсів, якими могла скористатися запорозька влада, а також залежно від бойових завдань, що їх належало виконати війську. Попри відсутність у цій сфері уніфікації, сталим було те, що в козацьких збройних силах основним тактичним формуванням залишався полк, чисельність особового складу якого коливалася від кількох сотень до кількох тисяч вояків. Практика участі козацького війська у бойових діях під час різних воєнних кампаній підтвердила загалом доволі високу надійність системи військового управління та організаційної структури військових підрозділів Війська Запорозького.

МИСТЕЦЬКИЙ ДОРОБОК КАРОЛЯ (ЛУКАША) ГЮБЕЛЯ У ЛЮБЕШІВСЬКОМУ ПІАРСЬКОМУ КОСТЕЛІ СВЯТОГО ІОАННА ЄВАНГЕЛІСТА НА ВОЛИНІ (60-ті рр. ХVІІІ СТ.)

Руслана ШЕРЕТЮК — 2025-06-08

Стаття присвячена малодослідженому у вітчизняній гуманітаристиці питанню мистецького доробку видатного художника пізнього бароко (середина – друга половина ХVІІІ ст.), ченця римо-католицького ордену піарів Кароля (Лукаша) Гюбеля. Усе своє творче життя він провів у Любешівському орденському осередку на Волині, активно утверджуючи на її теренах художні візії західноєвропейського мистецтва. Оскільки за радянської доби Любешівський піарський костел було знищено, то втраченими виявилися й унікальні живописні твори Кароля Гюбеля. Саме тому, виправдано дослідити його мистецьку спадщину більш докладно. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові принципи аналізу і синтезу, систематизації та узагальнення. Водночас вона ґрунтується на спеціально-наукових методах, а саме проблемно-тематичному, хронологічному, мистецтвознавчому і системно-структурному. Наукова новизна студії полягає у дослідженні мистецьких надбань ордену піарів на Волині, зокрема, поверненні із забуття імені славетного митця Кароля (Лукаша) Гюбеля, осмисленні його творчого доробку та значимості в контексті розвитку української культури.

Розкрито, що монументальні розписи Кароля (Лукаша) Гюбеля у костелі святого Іоанна Євангеліста у Любешові на Волині займають особливе місце в його творчій спадщині. Тут, із урахуванням усього художнього арсеналу доби пізнього бароко, ним були створені настінні фрескові композиції, живописні вівтарі, а також декоративні зображення ілюзіоністичних ніш. Охарактеризовано, що їм були притаманні вишуканість, оригінальність сюжетів, досконале технічне виконання, природність і гармонія в інтерпретації фігур, драматичний пафос, глибина релігійних почуттів, а також неповторна колористика. За масштабом виконаних робіт і художньою майстерністю монументальний розпис костелу святого Іоанна Євангеліста, виконаний Каролем Гюбелем впродовж 60-х рр. ХVІІІ ст., став перлиною мистецтва європейського пізнього бароко. Підсумовано, що мистецький доробок Кароля (Лукаша) Гюбеля у костелі святого Іоанна Євангеліста у Любешові став солідним внеском у художню діяльність ордену піарів на Волині, яскравим виявом художніх здобутків доби пізнього бароко й водночас – безцінним надбанням української культури.

ПОТЕНЦІАЛ ПЕДАГОГІЧНОГО ВОЛОНТЕРСТВА У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ганна БИГАР — 2025-06-08

У статті шляхом теоретичного аналізу наукових досліджень, нормативних документів, методичної літератури, програмно-методичного забезпечення освітнього процесу у закладах вищої освіти виокремлено проблеми підготовки майбутніх учителів початкових класів до виховної діяльності: у цілях професійної підготовки педагогів відсутня орієнтація на формування основ особистісно-професійної позиції вихователя; зміст і технології підготовки майбутніх учителів початкових класів до виховної діяльності представлено в освітніх програмах фрагментарно, у незначному обсязі; вимоги до результатів професійної підготовки у сфері виховання сформульовані у професійному стандарті за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)» потребують конкретизації та уточнення з опорою на реальну практику виховання, вимоги роботодавців та актуальні знання щодо світу сучасної дитини. Метою статті є теоретичне вивчення різноманітних практик волонтерства в сучасному суспільстві та визначення потенціалу добровольчої діяльності майбутніх учителів початкових класів як засобу набуття ними виховного досвіду. Аргументовано, що у такій ситуації необхідно звернути увагу на різні способи інтеграції формальної та неформальної освіти, які передбачають добровільну, самостійну, усвідомлену, професійно орієнтовану активність студентів у позанавчальній діяльності, зокрема волонтерську діяльність професійної спрямованості. Встановлено, що волонтерська діяльність професійної спрямованості передбачає перехід від навчально-пізнавальної до самостійної професійної діяльності, що є засобом самореалізації студента і за відповідних умов способом формування фахових компетентностей. Педагогічне волонтерство розглянуто як напрям добровольчої діяльності передбачає добровільну, безоплатну участь студентів у вирішення завдань виховання та навчання дітей. Узагальнено, що педагогічне волонтерство як засіб підготовки майбутніх учителів початкових класів до виховної діяльності передбачає добровільну виховну діяльність студентів-педагогів з дітьми позанавчальний час за самостійно розробленими виховними проєктами, що створюються з урахуванням контингенту вихованців, соціокультурних умов і ресурсів соціальних партнерів.

PHILOSOPHICAL AND PSYCHOLOGICAL CONCEPTS AT THE CORE OF EDUCATIONAL SYSTEMS OF SCANDINAVIAN COUNTRIES

Oleksandra BONDARENKO — 2025-06-08

The article highlights the main psychological, philosophical and educational concepts that are utilized in combination at the core of modern educational systems of Scandinavian countries. The countries under study, faced with migration flows, with an aging population, introduce comprehensive strategies and reforms related to changes in curricula, paying special attention to ensuring the quality of education, including the sphere of personal development. The relevance of the article is linked to studying the experience of developed countries, among which Scandinavian ones, using various methods and modern technologies in education, taking into account the pedagogical potential of philosophical and psychological findings. It is stated that the key aspects underlying the system of education in the education systems under study are the harmonious development of the personality of a learner, the formation of interpersonal interaction skills and democratic citizenship, which creates favorable conditions for both the intellectual and social development of students, and also contributes to their formation as autonomous and mature individuals. The scientific and pedagogical basis for building the educational process in secondary and higher education Scandinavian countries is based on a complex of the recognition theory (covers three vital components of identity formation – self-confidence, self-respect and self-esteem, and is based on the presumption of a common community in which identity is formed, projected, built and understood); the concept of Bildung (i.e., general humanistically oriented education, which takes into account a person's desire for constant self-development, self-improvement as an immanent essence of the individual); empowerment pedagogy (provides a basis for the development of abilities that contribute to a decent life, the realization of personal potential and serves as a tool for conceptualizing inequality (lack of abilities or deprivation of favorable conditions for the manifestation of abilities) and well-being; transformative pedagogy (enables students to critically analyze different contexts of their life activities, beliefs, values, knowledge and attitudes in order to create favorable conditions for self-knowledge and self-improvement).

СТУДЕНТСЬКА ГРУПА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНИХ УСТАНОВОК СТУДЕНТІВ

Олена ВАСИЛЕНКО — 2025-06-08

У статті розглянуто особливості впливу студентської групи на формування навчально-професійних установок студентів. З’ясовано, що на формування навчальної мотивації та навчально-професійних установок студентів значно впливає рівень розвитку групи, до якої вони належать. Встановлено, що в студентському віці відбувається активне формування особистості майбутнього фахівця і значну роль у цьому відіграє не лише зміст навчання, але й студентське середовище, тобто студентська група, яка здійснює соціалізуючу і виховну дію на особистість студента. Студентська група є первинною та малою групою, створеною у закладі вищої освіти. Підкреслено, що на характер розвитку і набуття студентом професійних компетенцій впливає рівень розвитку тієї студентської групи, членом якої він є. З’ясовано, що чим вищим є рівень розвитку групи, тим сильніший її вплив на окремого студента. Встановлено, що знаннєвий підхід, який базується на необхідності надання студентам лише професійних знань та формування у них умінь і навичок, призводить до того, що спостерігається деяке нехтування проблемою становлення особистості фахівця в межах студентської групи, не приділяється належна увага розвитку його професійного потенціалу та формуванню навчально-професійних установок. З’ясовано, що установка є зумовленим минулим досвідом станом готовності, схильністю індивіда до певної активності або дії в певній ситуації. Вона виконує різноманітні функції, основними з яких є: функція характеру перебігу стабільної діяльності, яка дозволяє зберігати її спрямованість у швидко змінюваних ситуаціях; функція звільнення людини від необхідності приймати рішення і контролювати перебіг діяльності в стандартних ситуаціях; функція інертності діяльності, що ускладнює пристосування до нових ситуацій. Навчально-професійні установки визначено як ефективний чинник становлення майбутнього фахівця, тому формування навчально-професійних установок є вагомим фактором, що забезпечує розвиток його особистісних якостей та моральних цінностей. Встановлено, що взаємодія у студентській групі визначає парадигму професійної комунікації студентів і є чинником формування у них навчально-професійних установок. Запропоновано використовувати потенціал студентських груп та активні методи навчання у розвитку навчальної мотивації і навчально-професійних установок студентів.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ І ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ МЕДІАЦІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Андріана ШИШАК — 2025-06-08

У статті відображено дослідження проблеми підготовки майбутніх фахівців дошкільної і початкової освіти до здійснення медіації у професійній діяльності. Її актуальність зумовлена вимогами до вихователів та вчителів початкових класів, що містяться у стандартах підготовки здобувачів першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти, професійних стандартах та необхідністю попереджати та вирішувати конфлікти між дошкільниками, молодшими школярами, батьками і колегами. Охарактеризовано етапи медіаційного процесу, які охоплюють: вступ, окреслення ролі медіатора, ухвалення основних правил; безперервну та повну розповідь кожної сторони своєї історії та висловлення власних почуттів; формулювання сторонами одна до одної питань для обговорення проблеми у ситуації, що виникла; пропонування сторонами варіантів ефективних рішень; погодження учасників на одне або кілька рішень, що засвідчується складеним письмовим договором, який підписують сторони та медіатор. Визначено специфічні інструменти медіації, учасниками якої є діти дошкільного та молодшого шкільного віку: візуалізаційні, ігрові та комунікаційні. Наведено приклади візуалізаційних інструментів медіації: картки, які відображають емоції; кольорова шкала емоцій у формі веселки чи квітки настрою; створення історії в малюнках. Як ігрові інструменти посередництва охарактеризовано рольову гра та театралізовану діяльність. Зазначено, що комунікаційними інструментами медіації є використання правила «предмета промови» та техніки «я–повідомлення», створення кодексу миру. Визначено, що під час навчання у ЗВО для підготовки майбутніх фахівців дошкільної і початкової освіти до здійснення медіації у професійній діяльності слід сприяти якісному оволодінню теоретичними знаннями у сфері вирішення конфліктів, а також практикуванню впроваджувати інструменти медіації та аналізувати їх сильні та слабкі сторони.

МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Андрій ДІДУР — 2025-06-08

Основною метою сучасної освітньої системи вбачається розвиток багатосторонньої особистості, що усвідомлює глибину взаємозв’язків між об’єктами дійсності та різноманітними поняттями, на основі розвиненого критичного мислення та естетичної культури. Серед основних цілей професійної педагогічної освіти значна роль відводиться формуванню педагогічної толерантності, що, окрім формування базових навичок, передбачає опанування компетенцій щодо визнання цінності та демонстрації поваги до міжсуб'єктної диференціації, відмову від примусу та бажання зміни навколишнього оточення за власним зразком. Метою статті є аналіз методичних особливостей формування педагогічної толерантності майбутніх педагогів професійної освіти засобами міждисциплінарної інтеграції. У статті розглянуто концепцію формування міжпредметних зв’язків, що володіє функціоналом інтегрованого підходу до розвитку педагогічної толерантності. Встановлено, що досліджуваний процес вимагає формування у студентів стійкого уміння адекватного взаєморозуміння, прагнення демократизації взаємин з учасниками професійного комунікаційного процесу. Закцентовано, що проєкти міждисциплінарної інтеграції виступають важливими навчальними інструментами педагогічної стратегії формування навичок життєвих компетентностей, у тому числі – толерантності та професійної етики. Обґрунтовано, що сучасний освітній простір вимагає від педагогів особливої уваги до концепції культури толерантності, пошуку шляхів її розвитку, розроблення та адаптації інноваційних технологій та методик. Доведено, що ефективне застосування потенціалу інтегрованих занять сприяє оптимізації пізнавальної діяльності, поступу критичного мислення та стійкому розвитку естетичного світобачення, що в синергії забезпечує успішне формування педагогічної толерантності в процесі здобуття професійної педагогічної освіти.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ВЗАЄМОДІЇ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ НА ЗАСАДАХ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА

Ірина ПІЦ — 2025-06-08

Педагогічна взаємодія на уроці як процес партнерської взаємодії вчителя початкових класів та учнів є взаємним процесом. Тому важливою є підготовка майбутніх учителів до такої взаємодії. Метою статті визначено розкриття теоретичних засад підготовки майбутніх учителів початкових класів до взаємодії з молодшими школярами на засадах педагогіки партнерства. Педагогічне партнерство розглянуто як ефективний вид педагогічної взаємодії, заснований на ідеях рівноправності, довіри, відкритості та відповідальності. Встановлено, що партнерство одночасно орієнтує учасників на пошук згоди, досягнення консенсусу та розуміння взаємозумовленості суб’єктів, які перебувають у взаємозалежності дій.

Подано авторське визначення поняттю «взаємодія вчителя початкових класів з молодшими школярами на засадах педагогіки партнерства», яке розглянуто як засновані на ідеях співпраці, педагогічної підтримки та рівноправного партнерства взаємовідносини в діаді «вчитель – дитина», що реалізуються в процесі спільної педагогічної діяльності, спрямованої на створення умов для успішної самореалізації дитини, її особистісного зростання, формування мотивації до навчання, збереження її фізичного та психічного здоров’я, соціальної адаптації. Узагальнено, що педагогічна взаємодія вчителів початкових класів та молодших школярів є творчим процесом, який значною мірою залежить від особистісних установок та професіоналізму суб’єктів взаємодії. Водночас встановлення продуктивної взаємодії передбачає певну алгоритмізацію на основі планування роботи з встановлення контактів з молодшими школярами, виявлення соціально-педагогічних проблем учнів та вчителя, оцінку результатів взаємодії вчителів початкових класів з молодшими школярами у конкретному виді діяльності, у вирішенні конкретних проблем учнів. Обґрунтовано, що в підготовці майбутніх вчителів до взаємодії на засадах педагогіки партнерства особливе місце відводиться особистісно-орієнтованим технологіям (гуманно-особистісним, співпраці, вільного виховання). Підсумовано, що системна організація підготовки майбутніх вчителів початкових класів до взаємодії з молодшими школярами на засадах педагогіки партнерства передбачає: посилення змісту загальнопедагогічної підготовки тематикою та проблематикою з теорії та практики педагогіки партнерства; диференціація, індивідуалізація та персоніфікація освітнього процесу, застосування сучасних педагогічних технологій підготовки, побудованих на ситуаційному та інтерактивному підходах; акцент у навчанні на взаємодію із молодшими школярами в періоди практик.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЕКОНОМІСТІВ У ФАХОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ КОЛЕДЖАХ

Павло ТКАЧЕНКО — 2025-06-08

У сучасному інтегрованому ринку трудових ресурсів професійна компетентність позиціонується основою ефективної професійної реалізації, шляхом поєднання найважливіших компетенцій та особистісних якостей. Актуальність проблематики вбачається у тому, що традиційні методичні підходи в сучасному освітньому процесі, на тлі динаміки глобальних світових тенденцій, вимагають трансформації в контексті компетентнісного підходу та потребують перезавантаження змісту фахових компетенцій в процесі навчання в економічних коледжах.

Мета статті – проаналізувати специфіку формування професійної компетентності економістів у процесі навчання у професійних економічних коледжах.

У дослідженні обґрунтовано структурні особливості професійної компетентності майбутніх економістів, що синергізує особистісну та професійну компоненти. Доведено, що важливий функціонал виконують мотивація, діяльнісний та когнітивний компоненти, а також рефлексія.

Визначено першочергові напрямки трансформації освітнього процесу в фахових коледжах щодо формування комунікаційної, цифрової та міжкультурної компетентності майбутніх економістів у процесі навчання у фахових коледжах. У дослідженні визначено, що потреба перезавантаження змісту феномену професійної компетентності зумовлена специфічними вимогами сучасних соціально-економічних умов до професійних якостей фахівця економічного профілю.

Охарактеризовано ключові принципи мультидисциплінарного підходу до навчального процесу. Встановлено важливість вдосконалення та розвитку особистісних компетенцій економіста: цифрової грамотності, критичного мислення, навичок міжкультурної комунікації. Обґрунтовано необхідність подальшого розвитку дослідження психолого-педагогічних передумов компетентнісного розвитку економістів у фахових коледжах.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ ТА МЕДСЕСТРИНСЬКОЇ ОСВІТИ: ТЕНДЕНЦІЇ, ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Дмитро ФИЛИПЮК — 2025-06-08

Охорона здоров’я переживає глибоку трансформацію, зумовлену сукупністю чинників, які значно підвищили попит на медсестринські послуги. У статті розглянуто динамічні тенденції, що формують медсестринську професію, визначено виклики, з якими стикаються медсестри в мінливому середовищі охорони здоров’я, висвітлено можливості медсестринської освіти та професійного розвитку, а також глобальний вплив передачі знань у цій професії. Окреслено основні тенденції майбутнього в сестринській справі: телемедицина революціонізує догляд за пацієнтами; медична допомога на основі штучного інтелекту; аналіз даних та інформатика в медсестринстві; інтеграція холістичного догляду та персоналізованої медицини; культурна і комунікативна компетентність. Узагальнено, майбутнє сестринської справи позначається кількома ключовими моментами: медсестри відіграють важливу роль у догляді, пропаганді та навчанні пацієнтів; сестринська справа шляхом зростання спеціалізації, інтеграції технологій і більшому акценту на догляді, орієнтованому на пацієнта; медсестри вирішують проблеми старіння населення, нестачі робочої сили та спалахів інфекційних захворювань; майбутнє сестринської справи залежить від співпраці, обміну знаннями та передового досвіду серед медсестер у всьому світі.

З урахуванням визначених у статті тенденцій розвитку та викликів для сестринської справи, розглянуто майбутні тенденції: систематичне оновлення навчальних планів з опорою на нові виклики охорони здоров’я – пандемії та кризи у сфері охорони здоров’я; формування компетентностей в інноваційних сферах (інформатика, телемедицина); активне використання симуляції, реалістичних клінічних сценаріїв у безпечному середовищі; онлайн-навчання та віртуальні класи; популяризація програм наставництва. Встановлено, що освіта медсестер постійно змінюється. Дидактичні методи, які використовуються в інших сферах, можуть бути корисними для усунення розриву між теоретичним навчанням і реальністю практичної сестринської справи. Від якості медсетринської освіти залежать вміння медсестер по догляду за пацієнтами та використання передових технологій, що сприяє ефективності роботи команд, розумінню політики охорони здоров’я, здатності аналізувати інформацію для прийняття критично важливих рішень і забезпеченню справедливості в охороні здоров’я.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ОСВІТИ

Маріанна ШВАРДАК — 2025-06-08

У статті висвітлено актуальну проблему застосування інформаційних систем як важливого інструменту організації й підтримки управлінських процесів у закладах загальної середньої освіти. Здійснено огляд теоретичних засад функціонування інформаційних систем у сфері освіти, охарактеризовано їх основні переваги та функціональне призначення в умовах цифровізації. Увага зосереджена на можливостях цифрових технологій забезпечувати збереження та обробку даних, оптимізувати адміністративну діяльність, підвищувати прозорість та забезпечувати інформаційну відкритість для всіх учасників освітнього процесу.

Метою статті є охарактеризувати інформаційні системи, що застосовуються в освітній сфері, та проаналізувати їхнє значення для організації й підтримки управлінських процесів у закладах освіти. Представлено аналіз сучасних інформаційних систем, що впроваджуються у вітчизняну освітню практику, зокрема АІКОМ2, ІСУО, ЄДЕБО, EvaluEd та ін. Розкрито їхні функціональні можливості щодо збору, обробки та аналізу даних про кадрове забезпечення, освітній процес, фінансову звітність, організацію документообігу, а також засоби моніторингу якості освіти. Визначено, що зазначені системи забезпечують аналітичну підтримку прийняття рішень, інтегрують діяльність різних підрозділів закладу освіти, сприяють підвищенню ефективності управління.

Наголошується на тому, що впровадження таких систем є важливим кроком на шляху до створення ефективної цифрової екосистеми управління освітою. У статті виокремлено потенціал інформаційних систем щодо вдосконалення механізмів стратегічного планування, підвищення якості управлінських рішень, оперативного реагування на зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищі освітнього закладу. Зазначено, що використання інформаційних систем дозволяє формувати єдиний інформаційний простір, який підтримує комунікацію між усіма учасниками освітнього процесу – керівництвом, педагогами, учнями, батьками та органами управління освітою.

Акцентовано на необхідності подальших досліджень функціональних характеристик освітніх ІТ-рішень з метою вдосконалення моделей освітнього менеджменту в умовах цифрової трансформації. Ефективне впровадження інформаційних систем управління сприяє розвитку відкритого, гнучкого й результативного управління закладом освіти, забезпечуючи підвищення якості управлінських рішень, стратегічного планування та внутрішнього контролю.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Кристина ШЕВЧУК — 2025-06-08

Охорона навколишнього середовища – це глобальна проблема сучасності, від успішного вирішення якої безпосередньо залежить виживання людства. Посилення екологічної загрози у світовому масштабі зробило особливо актуальними питання екологічного виховання школярів. У статті узагальнено, що розвиток екологічної культури школярів будується на інтеграції трьох взаємопов’язаних процесів – екологічної освіти, екологічного виховання та екологічної просвіти. Екологічна освіта є невід’ємним компонентом загальної освіти, спрямованим на формування в учнів системи екологічних знань, умінь, навичок і компетентностей, що відображають зв’язок людини з природою і суспільством. Екологічне просвітництво полягає в поширенні екологічних знань і пропаганді природоохоронної інформації та правил раціонального природокористування. Екологічне виховання спрямоване на розвиток духовних якостей особистості, що сприяють відповідальному і дбайливому ставленні особистості до природи. У сукупності, екологічна освіта, виховання і просвітництво спрямовані на сприяння гармонізації взаємовідносин людини і довкілля та розв’язання численних екологічних проблем. Саме тому надзвичайно важливою є методична підготовка педагогів до здійснення екологічного виховання. Методологічну основу підготовки майбутніх учителів до екологічного виховання учнів початкової школи становлять: традиційні етичні принципи, глобальні принципи сталого розвитку, принципи професійної етики педагога. Узагальнено, що ключове значення в екологічній підготовці педагогів відіграє екологічне навчання та просвітництво майбутніх учителів початкових класів, оскільки ефективне засвоєння екологічних знань і цінностей школярами відбувається саме в молодшому шкільному віці, коли дітям з огляду на вікові і психологічні особливості властива емоційна чуйність, вразливість, пізнавальний інтерес і висока мотивація до навчання і різних видів соціально-корисної (зокрема і природоохоронної) діяльності. Метою екологічної підготовки студентів педагогічного профілю визначено формування еколого-педагогічної грамотності, що забезпечує майбутнім учителям початкових класів базові екологічні знання, етико-екологічні цінності та педагогічні установки, навички екологічної поведінки, прийоми забезпечення екологічної спрямованості освітнього процесу, що, в сукупності, сприяють формуванню готовності майбутніх педагогів до екологічного виховання молодших школярів.

Рецензія на монографію Війна Росії проти України: парадокси задзеркалля (есеїстичні роздуми)

Леся БІЛОВУС — 2025-06-08

Рецензія на монографію Війна Росії проти України: парадокси задзеркалля (есеїстичні роздуми)