ГУМАНІТАРНІ СТУДІЇ : ІСТОРІЯ ТА ПЕДАГОГІКА

ВПЛИВ ВІЗАНТИЗМУ НА ПРАВОСЛАВ’Я КИЇВСЬКОЇ РУСІ І ДАВНЬОРУСЬКУ АГІОГРАФІЮ

2024-11-11T11:10:47+02:00

Анотація. Візантія як держава проіснувала дванадцять століть. З моменту її виникнення і до того, як Константинополь узяли в 1453 р. турки, минуло більше тисячі років. У ній утвердилася і набула розвитку самостійна соціокультурна версія християнського віровчення, що отримала назву «православ’я». Історичне призначення Візантії полягало у тому, щоб адаптувати християнство до соціальних і духовних особливостей народів, які заселяли землі на схід від Риму. В числі її духовних знахідок виявилися кілька слов’янських народів і держав. Однією з духовних «дочок» Візантії випало стати Київській Русі. Сукупність властивостей і рис, що Русь наслідувала від Візантії, отримала назву за допомогою узагальненого терміну – візантизм. До числа здобутків, котрі Русь успадкувала від тієї ж Візантії, належить відомий принцип симфонії, що означає особливу близькість відносин між Церквою і державою. Започаткований політичною доктриною і соціальною стратегією імператора Юстиніана І (483-565, правив 527-565), він виник у формі цезаропапизму, тобто фактичного зрощення двох гілок влади: світської і духовної, за різних, від м’яких до жорстоких, форм домінування першої над другою.

Сюди також варто віднести й агіографію, яка складає досить знану частину давньоруської писемної спадковості, що була одним з основних літературних жанрів. Наслідування візантійському агіографічному канону (що проявлялося у використанні відомого вживання мовних засобів, особливостях вживаних слів, певних синтаксичних структур, своєрідних стилістичних приймів) дає можливість говорити про стереотип жанру, створеного в традиціях візантійського проповідницького життя. Загалом, агіографічна література займає особливе місце в системі жанрів Давньою Русі, демонструючи чудовий зразок високоморальної книжності.

ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЙДОВИХ ГРУП УПА НА ТЕРИТОРІЇ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ У 1943–1944 РР.

2024-11-11T11:31:26+02:00

Анотація. Стаття присвячена вивченню рейдів відділів УПА на територію Кам’янець-Подільської області у 1943–1944 рр. та є частиною вектору досліджень масштабних рейдів по території Радянської України з метою розширення мережі груп УПА–Схід та підняття антибільшовицького повстання. Зважаючи на те, що в історіографії було відомо про наявність похідних груп, лише після доступу до архівів та оцифрування масиву документів і матеріалів стало можливим окреслити їхні масштаби, які виходили аж до м. Джанкой на півдні та р. Дон на сході. Більше того, тема національно-визвольного руху постійно дискредитувалась з боку рашистської пропаганди та їхніх агентів всередині України. Російсько-українська війна та перемоги українців у цій війні логічно підсилюють запит суспільства на дослідження проблематики визвольного руху.

Закономірно, що останнім часом істотно зросла кількість якісних досліджень з тематики, однією з причин є значна джерельна база та кількість наукових осередків. Заслуговують уваги матеріали архіву ОУН, видання Літопису УПА, праці В. Горбатюка, Н. Мизака, П. Мірчука, І. Патриляка, В. Сергійчука, Л. Шанковського і багатьох інших авторів.

Такі напрацювання історіографії, помноженні на джерельний матеріал, дозволяють висвітлити масштаби рейдів відділів УПА, проаналізувати їхню мету, особливості організації, результати проведення.

Причини рейдів полягають у концепції ОУН щодо відновлення незалежності України в її етнічних кордонах та їхньої апробації після акту відновлення незалежності України 30 червня 1941 р. та перших похідних груп на схід. Така діяльність була ліквідована репресивними органами радянського союзу з переміщенням фронту на захід, тому після створення УПА керівництво ОУН повторює цю спробу. Кам’янець-Подільська область знаходилась одразу поблизу епіцентру діяльності ОУН в Галичині та Волині, через які проходили два великих маршрути. Завданнями похідних груп були розвідка, налагодження каналів зв’язку, підпільних квартир, вербування в лави УПА нових рекрутів, розвиток молодіжного руху, просвітницька діяльність як серед молоді, так і дорослого населення. Слід зауважити, що з самого початку рейдів від 1943 р. до квітня 1944 р. відділи УПА успішно вели боротьбу не лише проти нацистських окупаційних військ, а й проти радянських окупаційних військ. Рішенням Р. Шухевича в 1944 р. було створено Подільський крайовий провід у складі Тернопільського, Чортківського та Кам’янець-Подільських надрайонів.

ЧАВУННА ПРОМИСЛОВІСТЬ ПЕРИГОРУ (ФРАНЦІЯ) ТА КАМІННА ПЛИТА В «СИСТЕМІ ЗАХИСТУ» БУДИНКУ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ (КІНЕЦЬ XV – ПЕРША ПОЛОВИНА XVI СТ.)

2024-11-11T11:35:14+02:00

Анотація. Стаття присвячена вивченню чавунної промисловості регіону Перигор у Франції в кінці XV – першій половині XVI століття, з акцентом на виготовленні камінних плит (фаєрбеків) та їх ролі в системі захисту будинку в період Раннього Нового часу. Дослідження включає аналіз технологічних аспектів виробництва чавунних виробів у Європі та Перигорі, зокрема, від добування сировини до лиття та оформлення готових продуктів. Окрема увага приділяється вивченню камінної плити як невід'ємної частини домашнього інтер'єру того часу, яка слугувала не лише джерелом тепла, але й мала важливе значення для захисту оселі від пожеж та інших зовнішніх впливів. У роботі розглядаються соціальні та економічні умови, що сприяли розвитку чавунної промисловості у Франції, включаючи вплив наукових відкриттів і технічних інновацій, що зумовили підвищення якості та продуктивності виробництва. Проаналізовано також культурний контекст використання фаєрбеків: їх символічне значення, декоративні елементи та естетичні вподобання, які відображали соціальний статус та світогляд власників. Дослідження показує, як чавунна промисловість Перигору інтегрувалася в ширший європейський контекст того часу, відображаючи загальні тенденції та локальні особливості розвитку металургійної справи. Стаття робить внесок у розуміння складних процесів, що впливали на розвиток чавунної промисловості в Європі Раннього Нового часу і розкриває важливість камінної плити як частини «системи захисту» будинку, поєднуючи в собі функціональні, культурні та естетичні аспекти. Спираючись на широкий спектр джерел, враховуючи археологічні знахідки, графічні матеріали та письмові свідчення, дослідження дозволяє створити багатогранну картину розвитку важливої галузі матеріальної культури епохи.

MILITARY COOPERATION OF THE JEWISH POPULATION OF GALICIA WITH THE WEST UKRAINIAN PEOPLE'S REPUBLIC (1918–1923)

2024-11-11T11:46:57+02:00

Abstract. This article examines a little-known topic of both Ukrainian history and European history - the participation of the Jewish population of Eastern Galicia (now – the western part of Ukraine) in the development and combat operations of the Galician Army (Ukrainska Halyts'ka armiia, UHА), which was created in 1918 by the authorities of the West Ukrainian People's Republic (Zakhidno Ukrainska Narodna Respublika, ZUNR). It also discusses the attitude of Galician Jews towards the emergence of the Ukrainian state and the armed confrontation between Ukrainians and Poles for control of this territory. The article draws on archival documents, memories, and research to clarify the reasons for the appearance of Jewish soldiers in the Ukrainian army, discuss the most famous Jewish service members of the UHA, and analyse the post-war fate of many Jewish militaries of the Ukrainian army. These facts are little known to researchers of the history of Central-Eastern Europe and have not yet been introduced into scientific circulation.

ЄВГЕН ОЛЕСНИЦЬКИЙ – ПРОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА

2024-11-11T11:51:43+02:00

Анотація. Відстежено особливості функціонування товариства «Сільський господар» від заснування і до реорганізації. Проаналізовано обставини очолення товариства Є. Олесницьким у 1909 р. та його перебудови на нових засадах, як представницької інституції українського селянства. Показано роль першої хліборобської виставки у Східній Галичині у реформуванні «Сільського господаря». Досліджено нові завдання діяльності та перспективи розвитку інституції, запропоновані її головою Є. Олесницьким.

Акцентовано на фактах отримання «Сільським господарем» державних субвенцій, як фінансового відшкодування для галицько-українських селян за несправедливі міжнародні торговельні угоди. Визначено основні аспекти діяльності товариства на чолі з Є. Олесницьким у напрямі реорганізації тваринництва, рільництва, регуляції рік тощо. Досліджено працю «Сільського господаря» із забезпечення галицько-українських селян засобами виробництва, кормами, насінням, а також заходи з реалізації сільськогосподарської продукції.

Показано ефективність інституції через здійснення нею таких функцій управління, як контроль і облік діяльності філій, ретельне ведення діловодства, вдосконалення статуту, забезпечення чіткої організаційної та адміністративної структури, співпрацю з іншими державними господарськими організаціями тощо. Зафіксовано плани голови товариства «Сільський господар» Є. Олесницького з післявоєнної економічної відбудови краю.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2024-11-11T11:57:16+02:00

Анотація. У статті розглянуто особливості формування й розвитку соціальної зрілості у майбутніх фахівців соціономічного профілю, до яких відносять фахівців із соціальної роботи, соціальних педагогів, психологів, фахівців медичної галузі. Мета статті конкретизована в завданнях, спрямованих на аналіз досліджень, пов’язаних із розкриттям змісту поняття «соціальна зрілість особистості»; визначення компонентів соціальної зрілості здобувачів освіти; представленні етапів формування й розвитку соціальної зрілості у майбутніх фахівців соціономічних професій в освітньому процесі закладів освіти різного рівня акредитації. Встановлено, що соціальна зрілість є інтегративною якістю особистості, в якій компонентами виступають соціальна активність, толерантність, орієнтація на духовні цінності, рефлексія, креативність, соціальна відповідальність. Підкреслено, що інтегральним критерієм соціальної зрілості особистості може бути рівень її соціального статусу. Увагу зосереджено на періоді студентства (18–23 роки) як найбільш сприятливому для досягнення молоддю високого рівня соціальної зрілості, оскільки в цей період самовизначення ґрунтується на стійких інтересах і прагненнях, спирається на світогляд і пов’язане з вибором майбутньої професії. Специфіка процесу формування й розвитку соціальної зрілості майбутніх фахівців соціономічного профілю у закладах фахової передвищої освіти та ЗВО передбачає поетапність, послідовність і можливість залучення здобувачів освіти до різноманітних видів діяльності у навчальний і позанавчальний час. Виокремлено мотиваційний, соціально-дієвий і соціально-креативний етапи формування означеного феномену у студентів закладів освіти різного рівня акредитації. На мотиваційному етапі здійснюється формування спрямованості у студентів мотивації соціально-ціннісної діяльності. Запропоновано використовувати виховні резерви різних навчальних дисциплін (Тайм менеджменту, Тренінгових технологій, Теоретичних і прикладних засад менеджменту). Соціально-дієвий етап забезпечує набуття здобувачами освіти комплексу вмінь здійснення соціально-ціннісної діяльності на основі власного накопиченого досвіду. Соціально-креативний етап спрямований на розширення меж соціальної взаємодії та забезпечення широкого спектру можливостей для здійснення соціальної взаємодії на різних рівнях. Як організаційні форми і навчальні методи запропоновано використовувати дискусії, рольові ігри, вправи, акторський тренінг, аналіз проблемних ситуацій тощо.

ENLIGHTENED IDEAS FOR MODERN PEACE EDUCATION. FROM KANT TO HUMBOLDT

2024-11-11T12:03:04+02:00

Abstract. Amidst a backdrop of global conflict, particularly exemplified by Russia’s invasion of Ukraine, peace education emerges as a key element for fostering a culture of peace and conflict resolution. This paper examines the concept of peace education by linking it to some of its philosophical foundations, particularly drawing from the Enlightenment and Neo-Humanism movements. It explores the philosophical underpinnings of peace education through the lenses of Immanuel Kant (1724-1804) and Wilhelm von Humboldt (1767-1835) by reconstructing their insights into education’s role in fostering a peaceful co-existence of humanity. By leveraging these philosophical foundations, Ukraine has the potential to nurture a culture of long-lasting peace that transcends the immediate aftermath of the war, not only within its borders but also as a model for global peacebuilding efforts.

The insights drawn from the philosophical foundations of peace education underscore the critical role of education in fostering a peaceful society. Kant’s

emphasis on cultivating rationality, moral autonomy, and a cosmopolitan worldview, alongside Humboldt’s advocacy for self-realization, holistic development, and cultural appreciation provide a robust framework of values that are essential for contemporary peace education. Both philosophers highlight the transformative potential of education in shaping individuals who are not only knowledgeable but also morally and socially responsible. In accordance with Kant and Humboldt, peace education serves as a transformative force that empowers individuals towards autonomy, upholds human dignity, and fosters moral and intellectual growth. By nurturing these values within individuals and communities, peace education lays the foundation for a more just, peaceful, and inclusive society.

In the midst of war, Ukraine has the opportunity to strengthen values, such as rationality, moral autonomy, holistic development, and cultural appreciation, which are fundamental components of peace education, rooted in the philosophies of Kant and Humboldt. By prioritizing these principles, Ukraine can foster a young generation who is not only knowledgeable but also equipped with the empathy, tolerance, critical thinking, and commitment to justice needed for a peaceful society. As Ukraine rebuilds, it is crucial to maintain a concerted focus on peace education, ensuring that it remains a central pillar in the nation’s reconstruction strategy. This holistic approach, which combines the strengths of peace education with human rights education, can help create a more peaceful and equitable world. The journey towards sustainable peace is challenging, but with dedicated efforts and a robust educational framework, Ukraine can pave the way for a brighter and more peaceful future for its citizens and inspire similar transformations globally.

ОПТИМІЗАЦІЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В КОНТЕКСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВІРТУАЛЬНОГО КЛАСУ

2024-11-11T12:18:49+02:00

Анотація. У статті досліджується важливість дистанційного навчання з акцентом на його ефективність, результативність та вплив на освітній процес. Обговорюються ключові аспекти, які сприяють вдосконаленню педагогічних методів та впровадженню технологічних інновацій у дистанційній освіті. Окремо висвітлюються питання доступності, якості та різноманітності навчальних можливостей у цій формі навчання. Зазначено, що дистанційне навчання відрізняється від традиційного у багатьох аспектах, зокрема гнучкістю у виборі часу і місця навчання, можливістю поєднувати навчання з професійною діяльністю та широким доступом до навчальних ресурсів.

Особливу увагу приділено інформаційно-технологічним аспектам дистанційного навчання, таким як мультимедійні можливості, інтерактивні інструменти, чати, форуми та створення віртуальних класів для спільної роботи. Підкреслюється роль синхронного режиму навчання та віртуальних класів у забезпеченні реального часу взаємодії між викладачами та студентами. У статті розглядаються виклики дистанційної освіти, такі як здатність студентів до самостійного навчання, їх мотивація, комунікація, індивідуалізація процесу та ідентифікація учасників.

Оптимізація дистанційного навчання визначається як важливий фактор розвитку сучасної системи освіти, що сприяє підвищенню доступності та якості навчання через інтеграцію інформаційно-комунікаційних технологій. Досліджується вплив віртуального освітнього середовища на підвищення якості навчання, де акцент робиться на створення інтерактивності, співпраці та обміну знаннями між учасниками освітнього процесу. Автори пропонують алгоритм оптимізації дистанційного навчання з використанням технології віртуальних класів, що включає аналіз потреб учасників, адаптацію контенту, технічну підтримку та оцінку ефективності.

Досліджується функціонал віртуальних класів, що включає відеоконференції, інтерактивні дошки, чати, мультимедійні матеріали та інструменти для спільної роботи. Запропоновано напрями удосконалення застосування технології віртуальних класів через впровадження доступності для осіб з обмеженими можливостями та мовної різноманітності, а також створення «мікрокласів» для спільної роботи над проєктами. У статті акцентується на важливості інклюзивності та інтерактивності у дистанційному навчанні як основи для створення ефективної, гнучкої та прогресивної системи освіти, що відповідає сучасним вимогам.

WAYS OF FUTURE MUSIC TEACHERS’ COMMUNICATIVE COMPETENCE FORMING

2024-11-11T12:24:34+02:00

Annotation. Analysis of the scientific literature was fulfilled, which indicated the importance of the communicative competence acquisition by future music teachers since a high level of communication skills positively contributes to the professional and educational mobility of students, the successful adaptation of the individual to the changing conditions of the pedagogical reality, professional self-development and self-realization of the teacher throughout the entire conscious-professional life. The impact of dynamic changes on the development of music education, which includes various musical styles, techniques and teaching methods, is noted. The essential role of students' participation in simulated educational situations, role-playing games, and master classes under the guidance of a teacher, which serves to improve communication skills and understanding of all aspects of communication by musical art students, is noted. Attention is focused on the need for education seekers to use modern information and communication technologies and information resources for mixed forms of education, as the use of online platforms in education will facilitate the communication of future teachers without time and geographical limitations with the help of video conferences, online courses and interactive seminars. Compensation for the development of personal interaction in distance or mixed forms of education is possible with the introduction of a comprehensive model of education that combines virtual reality (VR) and augmented reality (AR) technologies to practice teaching and communication skills using online simulation of learning and interaction in a virtual environment. It has been established that future music teachers should not only impart musical knowledge but also communicate effectively with students, parents, and colleagues during the educational process. To solve these problems, students need systematic training in communication skills. The main ways of forming communicative competencies in the professional activities of future music teachers have been studied, in particular, the participation of students in training and seminars, interdisciplinary cooperation, and family and community involvement in musical and artistic activities.

МЕТОДИ ДИЗАЙНЕРСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У ТЕХНОЛОГІЇ ПРОЕКТУВАННЯ БРЕНДУ

2024-11-11T12:28:14+02:00

Анотація. У статті розглянуто застосування методів дизайнерського дослідження у технології проектування бренду. У практиці графічного дизайну технологія проектування бренду має чітко визначений алгоритм. Методи дизайнерського дослідження є ключовим інструментом алгоритму проектування бренду на етапах дослідження та висунення гіпотези. Результати дизайнерського дослідження є основою формулювання метафори бренду. Вироблені ідеї та операціоналізовані конкретні атрибути розглянутої технології визначають тематичне наповнення змістового модуля «Фірмовий стиль» освітньої компоненти “Дизайн-проектування”, освітньо-професійної програми “Графічний дизайн”.

ВПЛИВ ІННОВАЦІЙНО-ПАРАДИГМАЛЬНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ У ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ У ВВЗО

2024-11-11T12:32:54+02:00

Анотація. У дослідженні порушено актуальне питання впливу інноваційно-парадигмальних підходів до реалізації педагогічних умов у професійну підготовку майбутніх офіцерів у ВВЗ (вищий військовий заклад освіти), базуючись на матеріалах наукових доробок українських науковців. Означена проблема недостатньо висвітлена у сучасному науковому дискурсі, тому потребує глибокого аналізу, деталізації та висвітлення. Зазначено, що застосовування викладачами на занятті інноваційно-парадигмальних підходів до системи військової освіти сприяє встановленню фаховості курсантів, впливає на їхнє самовдосконалення та набуття професійної компетентності майбутніми магістрами військового управління. Визначено та схарактеризовано основні підходи: системний, компетентнісний, особистісно-орієнтований, креативний, антропологічний, культурологічний, соціологічний, інформаційний та технологічний; розглянуто їхній вплив на вдосконалення освітньо-професійної підготовки майбутніх військових фахівців у ВВНЗ. Описано рівні формування компетентностей (діагностувальна, політична, технологічно-цифрова компетентності). Набуття їх курсантами становить індивідуальну здібність для прийняття виважених рішень й донесення свого бачення дорученому особовому складу. Обґрунтовано, що інноваційно-парадигмальні підходи сприяють реалізації педагогічних умов у ВВНЗ, які за об’єктом впливу поділяються на загальні і специфічні. Педагогічні умови розглядаємо як належним чином створене педагогічне середовище (постає, існує та завжди вдосконалюється), де відбувається формування готовності здобувачів освіти до діяльності за фахом. Педагогічні умови впливають на розвиток суб’єктів навчання, їхнє виховання та освітній рівень; на динаміку цих процесів та кінцеві результати. Виокремлені чотири педагогічні умови, що ефективно впливають на формування готовності майбутніх офіцерів до проведення успішної професійної діяльності – створення мотиваційно-ціннісного освітнього середовища в процесі вивчення навчальних дисциплін, поглиблення системи знань про сутність і механізми управління військами ССО, доповнення освітнього процесу стійкою комунікативно-управлінською взаємодією, реалізація засобів актуалізації саморозвитку та самовдосконалення), кожну з яких змістовно охарактеризовано та описано.

ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПРЕЗЕНТАЦІЇ МУЗЕЙНИХ КОЛЕКЦІЙ: ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ У МУЗЕЙНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

2024-11-11T12:37:00+02:00

У статті досліджено сучасний стан та перспективи використання цифрових технологій у презентації музейних колекцій для музейної педагогіки. Автор розглядає цифровізацію як комплексний процес, що охоплює різні аспекти музейної діяльності, включаючи оцифрування колекцій, створення цифрових каталогів, аналітичну діяльність, освітні програми та цифровий маркетинг.

У роботі представлено аналіз міжнародного досвіду впровадження інноваційних технологій у музейній справі, зокрема використання віртуальної та доповненої реальності, інтерактивних експозицій та мобільних додатків. Особлива увага приділяється еволюції концепції цифрової презентації музейних колекцій та її впливу на взаємодію з відвідувачами.

На основі проведеного анкетування працівників музейних установ Тернопільщини автор оцінює поточний рівень цифровізації регіональних музеїв. Результати дослідження показують, що музеї активно впроваджують базові цифрові інструменти, такі як веб-сайти та соціальні мережі, але відстають у використанні більш складних технологій, як-от віртуальна реальність.

Стаття висвітлює конкретні приклади успішного застосування цифрових технологій у музеях Тернопільщини, включаючи створення віртуальних експозицій та участь у міжнародних проектах з оцифрування культурної спадщини. Автор підкреслює важливість розвитку цифрових компетенцій музейного персоналу та необхідність створення чіткої цифрової стратегії для кожного музею, зокрема для взаємодії з освітою.

На основі проведеного аналізу, автор пропонує ряд рекомендацій щодо покращення процесу цифровізації музеїв регіону та використання в освіті. Ці рекомендації включають фокус на створенні якісного цифрового контенту, розвиток аналітичних інструментів для оцінки ефективності онлайн-присутності, поступове впровадження інтерактивних елементів в експозиції та посилення співпраці між музеями для обміну досвідом та ресурсами.

Дослідження підкреслює, що цифровізація відкриває нові можливості для музеїв у презентації культурної спадщини, розширенні аудиторії та створенні більш захоплюючого досвіду для відвідувачів. Водночас, автор наголошує на важливості збалансованого підходу, який зберігає традиційні цінності музейної справи при впровадженні інноваційних технологій.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ШКІЛ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ПОДІЛЬСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

2024-11-11T12:42:43+02:00

Анотація. У статті розглянуто процес становлення та розвитку системи освіти національних меншин (польські та німецькі школи, єврейські громади) на території Подільської губернії у другій половині ХІХ століття. Зазначено, що Поділля, яке у цей період було регіоном, де проживали різноманітні етнічні групи — поляки, євреї, німці, — стає полем для боротьби громад за збереження своєї ідентичності, мови та культури в умовах обмежень.

Узагальнено, що основними чинниками, які визначали становлення та розвиток освіти національних меншин, стали російська імперська освітня політика та здатність громад адаптуватися до обмежень. Так, з одного боку освітня політика імперії мала на меті зміцнення контролю через обмеження національних мов і культур, що сприяло асиміляції. З іншого національні меншини, попри тиск, активно використовували свої ресурси для підтримки шкіл, які ставали осередками збереження культури.

У діяльності польських шкіл в цей період виористовували програми, що включали вивчення польської мови і культури. Однак, після повстань 1830 і 1863 років російський уряд обмежив їх діяльність, поступово переводячи на викладання російською мовою. Проте польська шляхта фінансово підтримувала приватні заклади, де зберігалася польська мова.

Єврейські громади на Поділлі мали традиційні школи (хедери й єшиви) з релігійним змістом освіти, проте імперські реформи стимулювали створення казенних шкіл із частковим викладанням російською. Це дозволяло здобувати сучасну освіту, зберігаючи національні особливості.

Характерною рисою німецьких шкіл, які функціонували в протестантських колоніях, був високий рівень організації освітнього процесу, зокрема завдяки лютеранським традиціям. Зазначено, що тогочасна влада вимагала переходу на російську мову, що спричиняло конфлікти, але колоністи зберігали національні риси освіти.

Узагальнено, що розвиток освіти національних меншин у Подільській губернії у другій половині ХІХ століття демонструє складну взаємодію між імперською політикою та місцевими ініціативами, де громади намагалися зберегти свою ідентичність.